Жила- як жила (поезія)

 

Заспівай мені бандуристе!

розтривож збентежену душу!

Знати хочу я, знати я мушу

Дзвін бандури і слово барвисте.

Заспівай мені мій, козаче,

Хай пісня прославить свободу,

І хай вона тужить і плаче,

Як історія мого народу.

 

А дівоча доля-

як гінка тополя!

Козак журиться-

Над водою.

Розстелились тумани

По зеленім лузі.

В пісню козаченько

Вилив свою тугу.

Явір нахилився

Понад чисту воду…

Заспівай, козаче,

Про свою негоду.

Серденько зімліє,

Вітерець повіє,

Явір не розкаже,

А пісня розважить…

 

А річка плине між берегами…

А пісня лине понад лугами…

Прийшла дівчина по чисту воду

Тай задивилась на свою вроду…

А річка плине, а пісня лине…

Неначе казка, врода дівчини.

На воді лебідь,

На воді білий.

Де ти, єдиний?

Де ти, мій милий.

Як добре ти сказав на час:

«хай пісня буде поміж нас!»

І пісня стала поміж нами,

Поміж реальністю і снами…

А може, пісня- ми самі.

А може ми в тій диво-пісні…

На примороженій траві

Горять-палають квітти пізні…

Ні, ні, я щось не те роблю…

І не про те щось я питаю…

Я божеволію. люблю…

Ні, ні, доцвітаю…

 

Краю мій, неволею засмучений,

Люде мій, з недоленою заручений,

Поглянь довкола, настав той день

січове військо до бою йде.

Йдуть соколи один в один

Котрий з них брат твій,

А котрий- син…

Чиїсь соколи… а навздогін лунає пісня

І слави дзвін…

 

Заспівай мені, мій кобзарю!

Моє серце болем проткнуте…

Про гетьманів, про Байдину кару

Я вже чула.

Співай про… крути…

Розкажи мені, як це сталось:

не знаю сама-

Осатанілого світу

триста хлопців,

Що цвіт од цвіту,

На землі лежати зосталось…

Заспівай мені, мій соколю.

Дай відчути і дай збагнути

Силу того нелюдського болю…

Заспівай же мені про… Крути…

Земле моя квітуча,

Земле моя Дніпрова,

Рідні стежки і кручі,

Матері любе слово.

Як я люблю, мій краю,

Зорі твої і води!

Горду красу і вічну, хвильну,

Сумну й величну,

Пісню мого народу.

Заспівай мені, бандуристе,

Про нетлінне, святе і вічне….

Дзвін бандури і слово величне

Хай оновлять чуття врочисте.

Хай в пісні любов не міліє,

Хай серце горить мов жарина,

І нехай зорею зоріє

Солов’їна моя Україна…

 

 

Пташина б’ється у клітці

І співає не в тій тональності.

Я заплуталася в політиці,

Переплутала національності.

Я забула, хтоя і звідки,

Я забула, хто моя мати,

Коли вилетить пташка із клітки,

То по-іншому буде співати.

 

 

– Скажи, лірнику, скільки тобі віків?

– Віків? Багато. Та що їх рахувати?

То ж не гроші!

– А скільки ти пісень переспівав?

– О, пісні- то скарб. Може їх і треба було б порахувати.

Та як ти їх порахуєш, коли їх так багато,

Як зірок на небі.

– Скажи, а чи розпинали твою пісню на хресті?

– Розпинали.

І не раз.та вона воскресала знов і знов.

Бо народна пісня не може вмерти,

Як народ, що її створив.

– То заспівай нам щось таке,

Щоб до нашого часу.

– До нашого часу кожна народна пісня.

Ну хоча б така…

 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

fourteen + 18 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.