Перед вечором Марко вирішив

Всіх свиней до купи зігнати

Й перед тим, як додому вирушить,

Гарно їх перерахувати.

Рахує – коли нема

Гарненького підсвинка, кабана.

Пастух туди, пастух сюди –

Біда!

Нема кабанця. Шкода.

Вже нічогенький кабанчик був.

Хто ж його здобув?

Вовки наче тут не водяться.

Міркувати доводиться.

Неподалік пасли корови

Спритні і ловкі хлопчиська.

Не якісь там пустоголові.

Вони не бачили зблизька,

Та їм здалося, що наймит Микита

Щось таке ніс у мішку.

Щось тяжке ніс.

Та просто в ліс.

«Справа хитра, – Марко собі думає.

– Та треба якось ту справу перехитрувати,

Та так, щоб пальців не було знати.

Та я ж не тільки пастух, а казкар.

А це, якщо хочете знати, дар.

Хіба ж би я казкарем не був,

Хіба ж би я всі казки забув».

Пригнав свиней – і скоріш до царя.

Той уважно дивився на казкаря.

– Царю мій, трапилась велика біда.

Наймита Микиту до сліз шкода.

– А що сталося з нашим Микитою?

Я його бачив, гладкого й сердитого.

– Отож-бо й воно, що це не Микита.

– Не Микита? А хто ж? Його ж ніби свита.

– Я навіть не знаю, як вам сказати…

Готовий заплакати і заридати.

Хоч Микита паскудний був чоловік…

– Та кажи, не тягни. Укорочуєш вік.

– Пас я свині сьогодні, де завше звик.

Дивлюсь – коли йде злий чарівник.

А з ним і ваш таки ж наймит Микита.

Може б я не впізнав його, якби не свита.

Той хвать кабанця. Щось сказав, позіхнув –

І на Микиту його обернув.

І хто б сподівався б такого кінця?

Микиту обернув він на кабанця.

Щоб знали ви, царю, Микиті кінець.

То не Микита, а ваш кабанець.

Цар вірить й не вірить. – Ну що ти верзеш?

У тебе нічого не розбереш.

В тій казці твоїй, либонь, добрий кінець,

Бо ж є і Микита, і кабанець.

– На добрий кінець сподіватись дарма,

Бо ж Микита є, а кабанця нема.

Та й той, що є, зовсім не Микита,

Дарма, що на ньому Микитина свита.

– А хто ж то? – Кажу ж вам: то ваш кабанець.

– А другий же де? Той, що Микита?

– Отож-бо й воно! В тім собака зарита.

– То що ж то виходить? Нема кабанця?

Мені не до смаку казочка ця.

Послухай, Марку, ти, мабуть, шахрай.

Яку кару хочеш, сам вибирай.

За службу щиру віддячу тобі:

Повішу тебе на отій вербі.

Або, хочеш – смійся, а хочеш – плач,

Але твою голову зітне палач.

– То все, що за службу я заробив?

Краще б ти, царю, себе не ганьбив.

Що скаже цариця і донька твоя?

– Вони думають так самісько, як я.

Була то неправда, і знав те казкар.

З якоїсь причини брехав йому цар.

 

А вранці треба було мудрувати,

Як ту  справу перехитрувати.

Встав Марко раненько і до Микити.

– Ти, Микито, думай, що нам робити.

Цар придумав казці сумний кінець:

Що ти не Микита, а кабанець.

Щоб казка не мала сумного кінця,

Треба повернути того кабанця.

Бо, як не крути, кабанця нема.

Пропадеш, хлопе, ти задарма.

– Наш цар таки бестія. Як так можна?

Сам же просив свиню украсти.

А тепер все на мене хотів би скласти.

Має кінець історія кожна.

І ця буде мати добрий кінець.

Добре, що ще живий кабанець.

Я його тихо назад занесу,

Бо ще й мене впустять на ковбасу.

А тобі, Марку, дякую дуже.

Ти врятував мене, друже.

Тепер я твій вічний боржник.

Сказав так Микита і зник.

Кабанець у стадо повернувся,

А Микита на царя надувся.

Розмовляти не хотів з царем,

Зате пиво пив із казкарем.

 

Свого наміру цар не лишає

І до сина свого приступає.

– Ти любиш казки? – Ви знаєте, тату.

Наш Марко, їй-Богу, славний казкар.

Має той хлопець небачений дар.

Як почне казку казати –

То хоч не йди з хати.

Цар задоволено потирає руки.

«Мудрої тут не треба науки».

І продовжує:  – Чи знаєш ти,

Що пастух може від нас піти?

– Якось треба його не відпустити.

Або просто більше йому платити.

– Розуму, сину, в тебе катма.

За гроші – не штука, треба задарма.

Якби ти зі стада свиню украв,

Марко б за ту  свиню відробляв.

І пастух на місці, і свиня ціла.

Скільки там того діла?

– Це було б справді, тату, чудесно.

Але не зовсім чесно.

Як можна хлопця так надурити?

Не мені, тату, вам говорити.

Марко хлопець хороший,

Може б зостався без грошей.

– Забуть про чесність і про брехню.

Іди і вкради зі стада свиню.

Ти хлопець, я бачу, у мене крутий.

Зате будеш мати перстень золотий.

Царенка таке ненажарт підігріло.

Свиню украсти! Велике діло!

Пішов через поле, пішов через ліс.

На плечі свиню та й додому поніс

Він кинув свиню у свининець,

А сам до батька пішов по гостинець.

– Я все зробив, тату, як ти звелів.

Ніхто не чув і не бачив нічого.

А ти, крім гарних, похвальних слів,

Обіцяв персня мені золотого.

– Ну навіщо тобі той перстень здався?

Ти женитись, надіюсь, ще не зібрався?

Перстень хай полежить в моїй скарбниці.

Підростеш, всі державні збагнеш таємниці,

А тоді і перстень в самий раз.

Ось тобі батьківський наказ.

Взяв свиню царенко на плечі,

Цареві послухавши речі.

Взяв та й заніс назад у стадо.

Пастухові все розказав не лукаво.

Пастух його вислухав щиро і радо,

А потім вони пили львівську каву.

 

Бачить цар – ради на те нема.

Піде до Марка цариця сама.

– Казки любиш слухати, то будь ласкава.

Вкрасти свиню – то нехитра справа.

– Вкрасти свиню – це ніяк не годиться.

Я ж не пастушка тобі, а цариця.

– Диво велике! Вберися пастушкою.

Хочеш – жебрачкою чи попелюшкою.

Потім помиєшся – і всі діла.

Тільки б свиня у мене була.

А якщо ні, то дивися мені:

Казкар нас покине через три дні.

Не буде тоді у твого царя

Ні пастуха, ні казкаря.

– Хто це тебе на таке напоумив?

А може б ти щось цікавіше придумав?

Вкрасти свиню! Це ж така дурниця!

А ще ж її мусить вкрасти цариця!

Ні, я не буду. Шукай когось іншого.

Чи розумнішого, чи дурнішого.

Тут на царицю розгнівався цар.

– Буде у нас і пастух, і казкар.

Переодягнусь і сам піду.

Я в пастуха свиню украду.

Бо ж ні на кого покластись не можна.

Губи копилить істота кожна.

Друзів Марко багато вже мав.

Хтось попередив, щоб він не дрімав.

– Цар прийде в гості, то ти начувайся.

Добре зустріти його постарайся.

– Та вже зустріну. Питань нема.

Жаль, не прийшла цариця сама.

Або царівну прислав би гульвіса.

Хоч і царівна, та гарна з біса.

 

Після обіду у спеку таку

Варто б полежати у холодку.

Та цар не лежав. В нього пильна справа,

Не дуже важлива, та вельми цікава.

Нема, скажу вам, більшої напасти,

Як самому в себе свиню украсти.

Але таке буває не щодня.

Сьогодні буде у царя свиня.

В останню хвилину він, правда, злякався.

Бо давно вже свинями не займався.

Не займався давно, та сьогодні мусить.

А що, коли та свиня його вкусить?

А що тій свині? Візьме та й вжере.

Цар від того, напевно, що не умре,

Але буде боліти і кровоточити.

От чим він голову мусить морочити.

 

А наш Марко часу даром не гаяв.

Вже не знаю, хто йому так нараяв.

Він наймитів залучив до роботи,

Аби не тинялися без турботи.

Він пива холодного їм купив

І, якщо чесно, сам з ними пив.

Хлопці розважитись були раді.

Тихо сиділи в ліску у засаді.