Жила- як жила (поезія)

В моєму земному світі.

Може тихо шуміли ліси,

Коли я народилася,

Може в небі гриміли

Завзяті весняні громи.

Тоді сила-силенна пташні

У садочку водилися,

Ми жили, як могли,

Поміж грішними в Бога людьми.

Ми ходили до церкви

Й Богу, як вміли, молилися,

Святкували різдво

І святили високі паски,

На весіллях гуляли,

Сварилися, і билися.

 

Вона у посмішці дитини,

Підвладний простір їй і час.

Співайте, люди України!

Хай пісня буде поміж нас.

Вона боронить нас від лиха

І захищає від негод.

Це- як молитва сповідь тиха,

Бо виплекав її народ.

 

Живуть десь вірші в просторі і часі.

Любові забагато не буває.

І безтурботна муза на Парнасі

Ліричного поета не згадає.

Без вас багато втратила б планета.

Серед людей поменшало б любові.

Ті вірші, що пережили поета,

Не зникнуть, будуть жити в пісні, в слові.

 

Життя моє – це так несуттєво.

Для вічності воно нічого не значить.

Та Бог все чує і все він бачить

І на все реагує миттєво.

Він бачить кожну людину й пташину,

І навіть мене, малу комашину,

Як я сміюся і плачу.

Хоч що я для вічності значу?

Боже, молитву мою прийми.

Боже, під захист мене візьми

Від недобрих ідей,

Від нечесних людей.

Просвіти і виведи з тьми.

Боже! Я перед Тобою стою.

Боже! Гординю смиряю свою.

Я – порох землі,

Пір’їни малі

На ангельському крилі.

 

Княгині Ользі

Пресвята Ольго,

Славна княгине,

Шлемо до тебе

Ми молитви.

Зглянься на нас ти

І на Україну,

І на державність

Благослови.

Княжила мудро

В нашому краї,

Будь же й надалі

Заступниця нам.

Миру і згоди

В Бога благай нам,

Щастя й здоров’я

І донькам, і синам.

 

Не правда, що минаються поети.

Поезія була і є, і буде.

І хтось на всі світи, на всі планети.

Згадається незатишна

І шістдесятих родина

І шістдесятих років крок буремний.

Та кожен знав, що він таки людина

І що таке боротися недаремне

Не допоміг Микола чудотворець,

Не захистив безсмертний сіроманець.

Вірші злом ви не були оборонець

Та музи ви були святий обранець.

 

На моєму березі між трав

Незабудка вмилася росою.

Квіти хтось мені подарував,

Хтось моєю бавиться косою.

Гідно так я по життю пройду,

Впевнено, не зупинивши кроку.

Зародили в батьківськім саду

Яблука і груші сього року.

Солодко гуде кудлатий джміль,

Він господар, ну, а я, колишня.

Чи росте за хатою ще вишня?

Чи снується по тичині хміль?

Я славлю життя

З його радощами і тривогами.

Я славлю життя

Зі стежками його і дорогами.

Господи, сили подай

Творити добро.

Хай розцвітає мій край

І не міліє Дніпро.

 

Подякую Богу

Подякую Богу за все, що у мене було,

За добре і зле, за недоспані весни і зими,

За зорі ясні і за чисте оте джерело,

За роси рясні, що впивались і тішились ними.

За річку, що часом виходила із берегів,

За мирне і щире оте голубів воркування,

Подякую Богу за друзів і за ворогів,

Вони додали сил і розуму для виживання.

Подякую Богу за крихту людського добра,

За те, що мені довелось в цьому світі зазнати,

За те, що живу я в країні Дністра і Дніпра,

Що ваблять мене далиною своєю Карпати.

Я дякую Богу, що Галицька рідна земля

Мені додавала наснаги, натхнення і сили,

Що рідною мовою матінку кличе маля,

Що рідні лелеки дітей у колиски носили.

Гіркі полини не бувають солодкі на смак.

Вони нам гірчать в кожній пісні і в кожному слові.

Та вірити треба, що буде колись все не так.

Хто землю не любить свою, то ті на землі випадкові.

 

А може колись чиясь дитина

Розгорне знічев’я книжку мою.

То буде для мене щаслива днина,

Заспіваю я птахом в зеленім гаю

Якщо Бог дозволить, прийду на землю

І, невидима, стану серед полів.

Я жила недаремно, творила ревно,

А мій вірш з часом не обмілів.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

two + 17 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.