Я буду!

Ну як же так? Мене колись не буде…

Не буде зовсім…Буть того не може!

Але ж і я таки творіння Боже.

Бог добре серце вклав мені у груди.

Вдихнув у мене неспокійну душу,

І поетичну, і таку бентежну,

І бунтівну, і вкрай необережну.

Тепер її я слухатися мушу.

Та інколи не слухаюсь нізащо,

Є такий гріх, його я визнаю

І каюсь, і поклони ревно б’ю.

Та є ж у мене щось земне й високе,

Що спраглому дає життєві соки.

І як же все це має просто зникнути?

Як зрозуміти таку волю Божу?

Світ, ясна річ, без мене може звикнути,

А я без нього звикнути не можу.

Я світ цей так невимовно люблю,

За нього щиро Господа молю.

Картаю світ, що він такий жорстокий,

Його люблю, що він такий широкий.

І буду ще любити безліч літ.

А що я зникну, вірити не слід.

Це вигадки напасників моїх.

Я буду жити! Гріх це чи не гріх,

А я в те вірю й Господа молю:

Лиши мені все те, що я люблю.

Долини й гори, і старий наш сад,

Зозулине кування, крик цикад,

Нехай мої і діти, й онучата

З криниці п’ють ту воду непочату,

І хай вона їм сили додає.

Хай буде все ще краще, аніж є.

А я … Чи вітром, чи дощем прилину

На Україну, лиш на Україну.

 

Якби мати не співала,

То я б і не знала,

Що прийшла на Україну

Ворожа навала.

Вороги були в кашкетах,

Не в Німецьких касках.

Отут, власней почалася

Найстрашніша казка.

Під’їжджає «чорний ворон».

До чиєїсь хати

Тай думають супостати,

Кого їм забрати.

Щоб у Сибір. Нема кого?

Матір з діточками. Боже ти наш милосердний,

Змилуйся над нами.

Не дай людям загинути

І дітям пропасти.

Рятуй нашу Україну

Від лютої напасти.

Збережи нам нашу пісню,

Укріпи нас в вірі,

Не дай Бог виморити

В далекім Сибірі.

Хай же згине лютий ворог.

Треба його бити.

Навчи, Боже, милосердний,

Як його любити.

 

Стою на березі життя.

Переді мною Стікс чи Лета.

В душі чуття чи почуття

Такі, як в кожного поета.

Якщо нап’юся із ріки,

В ту ж саму мить я все забуду.

І стану я тоді ніким,

І вже собою більш не буду.

А хочеться пожити ще

У розкоші садків і квітів,

Скупатись під рясним дощем

І сохнути у теплім літі.

А ще любити, як колись,

По-давньому, по-молодому,

І щоб з грудей пісні лились

І кликали дітей додому.

Я душу спраглу напою

Тією ярою росою,

А всю оту любов свою

Подвою може чи потрою.

Паду на землю й доторкнусь

До неї спраглими устами

І те, що суджено комусь,

Любити буду до нестями.

 

Свята сльоза з очей Марії

У кожного свої боги,

І хтось шукає в них спасіння.

Хтось просто сплачує борги,

І вірить хтось у воскресіння.

І спокушає, й кличе хтось

У чужу віру ще і нині.

Я ж вірю, що Ісус Христос

Поможе нашій Україні.

І Бог Отець благословить

Ту землю, що полита кров’ю,

І Дух Святий утішить нас

І благодаттю, і любов’ю.

Мовчать знекровлені уста.

Так дні і місяці минають.

А ті, що розп’яли Христа,

Безкарно й далі розпинають

Таких, як і самі. Ганьба!

Ганьбу приймають, як належне.

За кожен клаптик боротьба,

За кожне слово обережне.

І дивиться Христова мати,

Людей заступниця свята.

– А син мій дав себе розп’яти.

І люди розп’яли Христа.

Сльоза скотилася свята.

 

Помилуй і не відвернись(молитва)

Моє життя вже вийшло з берегів,

Спинилась повінь під самим порогом.

Дай, Боже, мені вмерти без боргів,

Хай буду винна тільки перед Богом.

Не проклинаю ворогів своїх,

Прощаю друзям, якщо завинили.

Не відвернись від мене, Боже милий,

Прости мені мій неспокутний гріх.

В лиху годину і в мій добрий час

Хай Ангел стане в мене на сторожі.

Допоможи нам, милосердний Боже,

Помилуй і не відвернись від нас.

Не відвернись від мене у біді

І не покинь у радісні хвилини.

І не зречися, Боже, України,

Ми всі щасливі будемо тоді.

 

Забули люди про Христа,

І світ по трохи шаленіє,

І котиться у прірву бід

Той незбагненний білий світ,

Котрий давно уже не білий.

О милосердний Боже милий,

Цей світ ти для людей створив,

А люди розп’яли Ісуса.

Така марнота і спокуса –

Розп’яти Бога на хресті.

Ви скажете, що це не ті?

То предки, пращури далекі.

І знов весна. Летять лелеки,

Несуть покуту на крилі

У лоно рідної землі.

А Божий Син приніс спасіння:

І смерть свою, і воскресіння.

Він мертвим дарував життя,

Великий день і каяття.

Ти світ цей, Господи, створив,

Тепер спаси його й помилуй,

Бо кожен порух чи порив

Твою святкує, Боже, силу.

Молюсь тобі, мій Боже триєдиний,

Твоє ім’я найвище на землі.

Прийди на допомогу Україні

І вислухай дрібні людські жалі.