Хмаринка

Над землею хмаринка летіла,

Легка-легка і біла-біла.

Небо грозами клекотало,

Та її це не клопотало.

Вона ще була маленька,

Вона ще була легенька.

Небо супиться, небо хмариться,

А вона собі з вітром бавиться.

Що їй грім? Що їй блискавиці?

Хай клопочуться тим сестриці.

А вона, легенька та біла,

Просто так собі в небі летіла.

Наполохана і схвильована,

Така гарна, як намальована.

Налітається досхочу.

Не несе вона людям дощу.

Дорікають їй через те.

Почекайте, доки виросте.

 

Розбудили бабака

Спить бабак

Солодко так.

Гарний сон йому сниться.

Нібито прилетіла синиця

І заспівала,

Защебетала:

– Прокинься, бабаче,

Весна за тобою питала.

Прокинувся бабак

Неохоче так.

І справді хтось його будить.

Та це ж люди.

І ніяка це не синиця.

– І чого їм не спиться?

Дивилися б сни

До весни.

Так ні.

Не дають спокою мені.

Бо їм конче хочеться знати,

Коли весну чекати.

Весна буде рання.

Дайте ще поспати.

 

На маленького пустуна

Мама дивиться з вікна.

Він смітник перевернув,

Він маленького штовхнув,

Той упав і заридав,

А пустун все реготав.

У калюжу кинув м’яч.

Де з’являвся, там був плач.

Дівчинку смикнув за кіску,

Вдарив хлопчика по писку,

 

Мамі соромно за сина.

І сварила, і просила,

Щоб не кривдив він нікого,-

Не допомага нічого.

Раптом вийшов із-за рогу

Хлопець зросту немалого.

Певно, йшов із тренування.

Чи з спортивного змагання.

У спортивному костюмі,

У зажурі, чи в задумі

Безтурботно крокував,

Ні накого не зважав

тут побачив він хлопчиська.

 

Леви, поговоріть з принцесою

Давно у нас перевелися королі,

Але принцеси й досі ходять по землі.

Одну таку зустріла я у Львові.

Лягли до ніг їй роси вечорові.

Вона була самотня і сумна,

Снувала тиху пісню у задумі,

І стрийський парк в своїм осіннім шумі

Вітав її, схвильовану до дна.

Поговоріть же з нею, леви,

Чи просто з нею помовчіть,

Розвійте смуток королеви,

Принцесу розуму навчіть.

Принцеси – майже ті ж дівчата.

В них більше музики і слів.

Їм просто ні з ким помовчати,

Поговорити ж поготів.

Поговоріть же з нею, леви,

Їй ще так скрушно не було.

Вона не прагне в королеви,

Їй просто хочеться в тепло.

Їй так хотілося любові,

Про неї снила крадькома.

Вона знайшла любов у Львові.

Жаль, тільки принців тут нема.

Її зустрічаю щоранку я.

Перукарка чи стюардеса…

Чарівною стала львів’янкою,

І все ж вона – принцеса.

Черевичками кришталевими

По зарошеній ходить траві.

Вона дружить з львівськими левами,

І для неї вони живі.

 

Комп’ютерна мишка

По комп’ютеру ходить мишка,

А за нею скрадається кішка.

Мишка сміється,

Кішці не дається.

– Полювати на мене не треба.

Запитай у лікаря Веба.

Він розкаже тобі, дурна кішко,

Що я – комп’ютерна мишка.

Бо пошкодиш мій бік,

Лівий чи правий клік –

Господар тебе не похвалить,

Відлупцювати звелить.

 

Місячні коти

Кажуть, що бувають

Місячні коти.

В тому я не впевнена.

А ти?

А що, коли бувають?

Може й так.

Місячні коти – то добрий знак.

Якщо сонячні зайчики

Сповнюють хати,

То чому не можуть бути

Місячні коти?

Якщо місячний кіт

Дорогу перейде,

Нема чого боятися,

Не трапиться нічого.

Якщо місячний кіт

Раптом замуркоче,

Значить, спати пора,

Мерщій заплющуй очі.

– Мамо, мамо, – озивається синок,

І голосок його дзвенить у тиші.

– Ящо бувають місячні коти,

То мусять бути і місячні миші?

У таке не вірю я й сама,

Та мені забракло раптом слів.

– Місячних мишей давно нема.

Кіт їх вже давно переловив.

Та хвилює сина

Казка та проста.

Хоче він погладити

Казкового кота.

Місячні коти

Плачуть і сміються.

Місячні коти

В руки не даються.

Ніжні та голубливі,

Чуєш, як муркочуть?

Місячні коти

Спатоньки вже хочуть.

Спить вже ясне сонечко,

Засинай і ти.

Дивляться в віконечко

Місячні коти.

Закінчилась казка,

Закінчилась гра.

Засинай, мій хлопчику,

Спатоньки пора.

 

Мама свариться

Дощ іде, грім гримить,

Не вщухає ні на мить.

Ні стежок, самі калюжі.

Кіт вже змок, а я не дуже.

Вибіг я аж он куди,

Щоб хоч трішки змокнути.

Мама свариться,

Паском грозиться,

Вибігла з плащем,

Щоб не мок під дощем.

Вийшла з парасолькою,

Щоб не бігав за Олькою.

Буде бити хворостиною,

Щоб не бігав за Христиною.

 

Сон іде до Яринки.

Йдуть сни

Повз ясени,

Повз ялинки

До Яринки.

А у Яринки

Очки не сплять,

Двері риплять,

Собака гавчить,

Котик нявчить.

Як у хаті опинився?

Як дівчинці приснився?

Запитай хоч у ясенів:

Не може дівчинка без снів.

Один сон каже:

Я песика присплю.

Другий сон каже:

– Я котика присплю.

Третій сон каже:

– А я повз ялинки

Піду до Яринки.

В хаті опинюся,

Дівчинці приснюся,

Бо я не страшний,

Навіть трохи смішний,

Дуже ласкавий

І дуже цікавий.

Діло зовсім просте:

Дівчинка прокинеться,

Посміхнеться-

І підросте.