10
Дід Михтод і справді жив недалеко. Хатинка
маленька, в землю вросла. Та подвір’я ошатне, погосподарськи
прибране. Скрізь квіти. Та ще порічки
саме поспіли, гріються собі на осонні, око веселять. Дід
рвав їх, щось примовляючи та приспівуючи.
– Помагай Біг, діду Михтоде.
– Дякувати.
– А я Вам ось молодичку привела.
– Гарна молодичка. Та ти трохи спізнилася, Горпино.
Раніше треба було.
Зітхнув старий та й посміхнувся, блиснувши
здоровими білими зубами.
Посідали не лавчині під грушкою. Дід потряс її – і
кілька грушок впало додолу.
– Беріть, пригощайтеся. Вони ранні і соковиті.
І сам захрумкотів солодким плодом.
– Тільки оси набридли. Страх як люблять мої
грушки. І казав їм вже, щоб діда не кривдили – не
помагає. Доведеться з ними суворіше, якщо по -доброму
не розуміють.
– А ви, діду, і осину мову знаєте? – Здивувалася
Марія.
– А я, дочко, за свої довгі роки всякого навчився.
Може й того, чого не треба. Та якщо подумати, то всяке
знання в житті знадобитися може.
Дід був спокійний, непорушний, наче скеля чи…
Вічність. Зате Марія нетерпеливилася і поглялдала на
сонце: було вже нерано… Нарешті старий повернувся
до неї.
11
– А ти, молодице, можеш нічого мені не розказувати
про свою біду. Знаю, чого ти прийшла. Добре зробила
Горпина, що тебе до мене привела. Син…
– Так, діду, син.
– То ти кажеш, не спить твій син по ночах?
– Я того не знаю. Тільки вдень він ходить самм
несвій. Ні до роботи, ні до розмови.
– Скажи, дочко, а чи любить твій син читати книжки?
– Так, читати він змалку любить. Хіба ж то зле?
– Ні, не зле. Це навіть дуже добре. Та буває інколи…
А скажи, дочко, яка у нього найулюбленіша книжка
зараз? Є у нього така?
– Зараз? Віднедавна казку якусь читає.
– Казку? Такий дорослий?
– Так. Він казки з дитинства любив і дотепер любить.
Я так думаю, що в тому нічого поганого немає. Я й сама
казки і досі люблю, хоч уже й у віці.
– Звичайно. В тому нема нічого поганого ні
зазорного. Біда тоді, коли казка приходить в людське
життя і втручається в нього.
– А таке буває?
– Не часто, та інколи буває.
– І що тоді?
– Треба запобігти лихові.
– А що може трапитися?
– Та… Всяке. То ти згадала, яка з книжок стала тепер
найулюбленішою книжкою твого сина?
– Думаю… Біля його ліжка на столику лежить.
Думаю, що це вона. Ту книжку йому недавно хтось