Казки старого лелеки

32

– Дощику, Дощику, а ти дозволиш мені завтра
трошки покрапати?
– Ну…Якщо ти будеш чемна.
– Вона буде, буде чемна. Послухай, Крапо, а де ти
живеш?
– Я? На хмарі. Он на тій, поглянь.
– Ой, як цікаво. Я ще ніколи не була на хмарі.
– Бо дівчатка там не живуть. Там живемо ми з
Дощиком. А ще живе Злива, Гроза, Грім. А на другій
хмарі живе Град і Сніговиця.
– Бирир Це – холодно. Я б їх не хотіла.
– Кожному свій час, – сказав дощ. Вони засміялися
всі троє та й розійшлися.
З того часу Софійка могла викликати дощ. Для того
їй треба було лише вийти зі своєю парасолькою – і йшов
дощ. Дівчинка завжди була усміхнена, і тому Дощик
був теплий і веселий. Інколи він сам викликав її з хати.
Особливо вранці, коли Софійка салодко спала. Постукає
у віконце і гукне:

– Ку-ку! Вставай, соня. Я іду.
І дівчика вставала, брала свою парасольку і виходила
з хати.

– Куди ти? – зупиняла її мама.
– Я зараз, мамо. Там Дощ іде.
– Ще не бачила такого, -дивувалася мама, -щоб
дитина так любила дощ.
Я вже не знаю, як здогадалися люди про Софійчину
чарівну парасольку. Але вже якось здогадалися. А може
дівчинка і сама комусь похвалилася. З дівчатками таке

33

буває. та й з хлопчиками також. Та тепер до їхньої хати
майже кожного дня хтось приходив зі своїм пороханням.

– Софійко, я знаю, ти дружиш з Дощем. То попроси
його, щоб він не ішов, бо ж саме жнива, треба хліб
зібрати.
– Добре. Попрошу, -казала Софійка і зовсім не
зазнавалася.
А інша жінка просила:

– Софійко, ти якось зроби, щоб Дощ пішов. Така суш
на городі, що просто біда.
І дівчинка робила так, як її просили. Але часом
бувало так, що бажання людей не співпадали: хтось
просив Дощу, а хтось в той самий час приходив просити
гарної погоди. Отоді вже дівчинка губилася і не знала, що
їй робити. В решті-решт Софійчиній мамі це набридло
і вона делікатно, але настирливо стала випроваджувати
відвідувачів.

– Хіба моя донька чаклунка, що ви приходите до неї
по дощ чи по сонце?
– Може не чаклунка, але всі те знають, що Софійка
вміє викликати дощ.
– Ідіть, ідіть собі. Моя донька нічого не вміє. Вона
ще маленька, аби щось вміти.
Та Софійку однак перестрівали по дорозі і просили
те, що кому було треба.
Чутка про незвичайний дар Софійки розходилася та
й розходилася. Хтось в те вірив, хтось не дуже, але про
дівчинку говорили всі. А якось… В таке важко повірити,
до дівчинки приїхала делегація з-за кордону. Приїхали з

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.