Казки старого лелеки

8

її чоловік, хоч і в самого серце було не на місці.– Коли
закохався, то нехай би женився. Хіба ж ми проти? Якщо
дівчина порядна, то ми ж не боронимо. Але ж він нікуди
не ходить, ні з ким не зустрічається. Ні, тут щось не те.

Матирене серце – добрий віщун. Та ніхто до нього
не дослухався. А мати журилася та плакала тихенько.

– Піду-но я до знахарки, до баби Горпини, – якось
сказала. – Може вона мені щось порадить. Мана якась
до нашого Андрія вчепилася.
Чоловік тільки рукою махнув.

– Тільки жінка могла таке придумати. А я тебе мав за
розумну. Іти до відьми! В наші дні! В час комп’ютерів та
інтернету! Чи ти, Маріє, з глузду з’їхала? Що вона тобі
скаже? Що поможе?
– Горпина зовсім не відьма. Вона травознайка.
– Тимпаче. То чого до неї йти? Дівчатам якесь зілля
привороту-відвороту може й дасть. А в нашім ділі… Та
йди вже, як намірилася.
Взяла Марія у кошик що там мала та й пішла.

Стара Горпина жила далеко від села, у темних лісових
хащах. Аж страшно було у них заходити. Місцина дика,
здавалося, що і людська нога тут ніколи не ступала.

«Чого там не ступала? – Заспокоювала себе Марія. –
Ходять же до неї люди. По зілля ходять».

Та коли жінка продерлася крізь хащі і вийшла на
галяву, сліпуче сонце вдарило їй у вічі. Таким затишком
і спокоєм повіяло, що Марія аж присіла у траву, на мить
забувши, чого сюди прийшла. Зрошена трава шовково
стелилася, подекуди квіти вже відцвітали, а декотрі

9

щойно лише розпускались. Тут можна було б і посидіти,
та час на місці не стояв, і треба було йти, куди Марія
собі намітила. Неподалік і чепурна хатка виднілася,
обнесена живоплотом. Було тут так гарно і любо, що
Маріїн острах, котрий все ж був, кудись подівся. І вона
вже зовсім сміливо відчинила ворітчата. На подвір’ї
вже немолода жінка, запнута білою хусткою, сипала
пташкам якесь зерно, а вони, як ті курчата, визбирували
його просто біля неї, не боячись і не тікаючи.

– Їжте, їжте, мої співунчики, баба Горпина вам ще
винесе.
Побачивши чужу людину, птаство злетіло і
вмостилося на найближчій берізці.

– Добрго дня, – привіталася Марія. – Я Вам всю
пташню розполохала.
– Нічого. Вони знову прилетять. Вони в мене ручні.
Увійшли до прибраної хати. Сіли.
– Мусите мені розказати, з чим прийшли. Бо я не
ворожка, сама не вгадаю.
Марія обсмикнула фартушок та й стала розказувати
про свою біду. Стара Горпина уважно її вислухала, а
потім сказала:

– Все це не просто і дуже небезпечно, але я лише
травознайка. Ні ворожити, ні чаклувати не вмію. Та я вам
нараджу діда Михтода. То старий і мудрий дід. Прожив
він своїх сто двадцять літ і ще, мабуть, проживе стільки
ж. Він багато знає такого, що, як стане розказувати, то не
віриться: слухаєш, як казку. Ми часом з ним здибаємося.
Він тут недалеко живе. Я проведу вас.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

one × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.