Казки старого лелеки

74

– Ще й який, – докинув Кирило.
– Він розумніший за вас обох, -сказала дівчина з
усміхом і приязно глянула на Івана.
– А тепер розкажіть, хлопці, батькові чесно, хто всю
роботу робив: і дрова рубав, і поле орав, і сіяв.
– Іван, -обидва в один голос. А що скажеш? Та
дівчина, либонь, все знає.
– А ви що робили?
– Спали.
– І не просто спали, а ще й брата перед батьками
оббріхували.
Обом стало ніяково.

– А батько що робив?
– Сварив Івана і хвалив своїх сарших синів, що вони
такі працьовиті, – понуро сказав батько. – Так я ж не знав.
Я думав… Не тримай зла на мене, сину.
– Не тримаю, тату.
– І на нас не тримай зла, -знічено обізвалися два
старші брати.
– І на вас не тримаю зла, брати мої старші, хоч
і кривдили ви мене тяжко. Та той, хто любить, не
злостивий, а той, хто вміє прощати заподіяне йому зло,
щасливіший від того, хто те зло причиняє. Я люблю
свою польову мавку і, якщо вона не проти, то я буду її
сватати.
Жайвір снував свою пісню, перепілка в житах
озивалася, а зовсім неподалік вела свою пісню бджола.
Казка не могла закінчитися інакше, бо добро завжди має
перемагати. Аби так і в житті.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

sixteen − three =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.