Казки старого лелеки

48

– Що ж ти так вікно відчинила? Зранку прохолодно.
– Та це я… Розмовляла.
– З ким ти, донечко, розмовляла? Я щось нікого не бачу.
– Та це я… З сорокою.
Мама скрушно похитала головою.
– Ну й дивачка ти у мене, доню.
– Не дивачка, а колись буду чарівницею. Доброю
чарівницею.
– Ну… Гаразд. А покищо вмивайся та й ходімо
снідати.
Посадила Оля насінинку спершу у вазонок, а коли
квітка зійшла, пересадила її у квітник. Покликала Муню
і сказала:

– Щоб ти, кицю, знала. Тут росте дивовижна квітка.
Її треба пильнувати. Багато охочих мати ту квітку у себе.
– З тим не до мене. Я кішка, а не песик.
– Але ж у мене немає песика.
– Я нічим не можу тобі зарадити. Охоронця з мене
не вийде.
Потім вона почухала лапкою за вухом і сказала:

– Хоча… Щось придумати можна. Є у мене приятель,
бездомний песик Сірко. Він, звичайно, закудланий, але
його можна привести до порядку. Важко йому живеться:
і голодний, і холодний. Сірко буде тільки радий стати
на службу.
– Вперше чую, щоб кішка приятелювала з песиком.
– Ну… Всяко буває. Так-от… Нехай Сірко живе
у нас. І добру справу зробимо -Сірко не буде більше
бездомним, і доброго сторожа будемо мати.
49

– То нехай і так, – скзала Оля, згадавши, що їй треба сім
раз добро зробити. Так у них зажив ще й песик Сірко. Жили
вони дружно і весело, а квітка-семицвітка росла собі.
Якось, коли Сірко загавкав особливо голосно, Оля
вибігла з хати і аж скрикнула. Квітка-Семицвітка саме
зацвіла. Вона була така гарна, що дівчинка ще такого
дива не бачила. Сім квіток на одному стеблі. Кожна
квіточна іншого кольорцу. Сім кольорів веселки! Від
квітки вусібіч розливалося дивовижне світло.

«І що ж тепер робити? – думала дівчинка. – Чи зірвати
ту квітку? Чи нехай цвіте?»

Тим часом вона дивилася на ту квітку і не могла
зважитися не те, що зірвати її, а навіть доторкнутися до неї.

Та незабаром до квітки стали сходитися видимі й
невидимі чарівники. Наче якась сила притягувала їх.
Декого з них дівчинка бачила, декого відчувала. Була явна
небезпека. Дехто з них міг зірвати квітку-семицвітку. Отут
і пригодився Сірко. Шерсть йому нїжачилася. З лагідного і
доброго собаки Сірко обернувся на грізно неприступного
звіра. Він ходив довкола квітника, грізно блимав очима
і клацав зубами. Інколи він заповзято гавкав і кидався в
простір, намагаючись когось вжерти. А раз таки, видно,
вкусив когось, бо почувся несамовитий жіночий вереск.

– Та заберіть ви звідси того навіженого пса.
Оля зрозуміла, щоСірко бачить більше, ніж вона.
«Але ж він такої напруги довго не витримає, – думала
дівчинка. – І тоді… І що тоді?».
Муня теж не була осторонь. Очі у неї горіли, шерсть
розпушилася. Кицька була готова кожної миті, якщо

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

nineteen − seven =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.