Казки старого лелеки

72

– Ну як, хлопці, вижали жито? Скільки полукібків
поставили?
– Та…
Похнюпилися обидва.
– Серпи тупі, не жнуть, жито ще не поспіло.
– Е, стара, щось наші сини розледачіли. Ніякої роботи
з них нема. Готуйся, жінко. Поїдемо з тобою жито жати.
У нас серпи не затупляться.
Повсатавали раненько та й поїхали.
Наступного дня загадав батько синам ячмінь в’язати
той, що він викосив.

– Що робити будемо? – спитав Данило.
– А біс його знає. Доведеться в’язати. Бо що ми батькові
скажемо? Він і так вже на нас сизим оком дивиться.
– Та ти що! В’язати! Я вже й забув, як це робиться.
А батькові… Та щось скажемо. І де той Іван по світу
тиняється? Я й не думав, що нам без нього буде так
сутужно.
А Батькові набридли синівські побрехеньки, і
вирішив він поїхати в поле і подивитися, як там його
сини працюють. Приїхав -а вони сплять. Тут батько
вхопив батіг та й давай їх цвічити.

– То це ви так в’яжете? То це ви так гаруєте?
Та батогом обох! Батогом! Скочили хлопці на ноги
та й не знають, що мають казати. А тут квіти запахли,
вітер зашумів, бджола зазумрила -і з’вилася перед
здивованими хлопцями та їхнім батьком прекрасна
дівчина, що вони ще такої і не бачили. Хлопці відразу і
про батькові батоги забули.

73

– Ну й дівчина, – сказав Данило.
– Моя буде, – сказав Кирило.
– Чого це твоя?
– Бо я з нею оженюся.
– А чого це ти? А може я.
– Бо я старший.
– То й що з того, що старший?
Та й ну битися, забувши про все на світі. Батько
мовчав, тільки очима кліпав. Невидимий Іван сміявся
тихцем, аби себе не виявити. А дівчина сміялася довго і
голосно. Потім сказала:

– А може б ви, хлопці, у мене спитали?
– А й справді, давай у неї спитаємо, – сказав Данило.
– То давай, – погодився Кирило.
– То скажи, дівчино, чи пішла б ти за мене, якби я
посватав?
– Ні, не пішла б.
– Чому ж так?
– Бо ти ледачий. Та ще й брехун.
– А за мене чи пішла б? – безнадійно спитав Кирило.
– І за тебе не пішла б. Бо ти, як і твій брат, ледачий і
брехун.
Хлопці похнюпилися.

– А чи хотіли б ви знати, за кого я пішла б, якби посватав?
– Хотіли б, – обидва в один голос. Цікаво ж.
– Іванку, голубе, – покликала дівчина. – Ходи до нас.
Нехай всі глянуть на тебе і побачать, який ти красень.
І сатв перед ними Іван, усміхнений і причепурений.

– Так він же дурень, – здивувася Данило.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

one + fourteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.