Казки старого лелеки

26

– Доброго ранку, – чемно привіталася дівчина. – Я
Валерія. Чи могла б я побачити Андрія?
– Так. Він вдома. Заходь.
А по якімсь часі з кімнати вийшов щасливий
усміхнений Андрій, тримаючи за руку Валерію чи…
Орелію.

– Мамо, тату! Це моя дівчина. Це та, на котрій я хотів
би женитися.
Батьки ошелешено дивилися на сина і на його
наречену, що раптом взялася нізвідки. Нарешті мати
сказала, просто так, аби щось сказати:

– Але ж ти, сину, ту дівчину зовсім не знаєш, бачиш
вперше.
– Ні, мамо, ні. Я її знаю вже давно. Але то довга
історія. Зараз не про те. зараз треба думати про весілля.
– Що ж, діти, в добрий час, – сказала мати, а за нею і
батько. Весілля по любові – то завжди добре. Готуйтеся,
діду Михтоде, їсти шишки з весільного короваю. Ви того
заслуговуєте.
27

Чарівна парасолька

Д
Д
ощ прокинувся, потягнувся, вмився, витерся
хмаринкою, як рушничком, привітався з
вітром, з травами, з квітами і деревами, а потім гукнув:

– Я пішов!
– Дощ іде!
– Дощ іде, -загукали довкіл. Одні ховалися, другі
чимдуж поспішали додому, а треті видобували і
розкривали свої парасольки. О, парасольки -це диво.
Дощ про те знав. Як тільки починався дощ, відразу ж на
вулицях з’являлися парасольки. Їх було багато, і всі вони
були різні: великі і маленькі, гарні і не дуже, старі і зовсім
новенькі, а голове -парасольки були різних кольорів.
Дощ по них стукав, вигравав, видзвонював, а парасольки
собі сміялися. Особливо одна маленька парасолька.
Вона була найвеселіша. Дощ навіть заглянув під неї. Під
парасолькою була маленька дівчинка з блакитними, як
небо, оченятами. Вона засміялася і сказала дощику:
– Ку-ку!
І дощик також засміявся. Він би може навіть
вже і перестав іти, та було цікаво спостерігати за
парасольками. Дощик знав, що, як тільки він перестане

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

17 − 13 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.