Казки старого лелеки

36

– Як я тепер Дощ викликатиму?
– Хіба ж то проблема? Другу парасольку купимо.
– А може тут і парасольки не продаються. Бо навіщо
парасольки, коли дощів нема?
– Може й так, доню. Однак не плач. Зараз я скажу
кому слід – і вони щось неодмінно придумають. Десь же
ті парасольки однак продаються. Не плач. Але ж хто її
вкрав?
– Не знаю, мамо. І навіщо вона комусь? Стара дитяча
парасолька. Хіба як сувенір…
– Може й так. Як сувенір.
– Мамо, але та парасолька була чарівна. Вона вміла
викликати дощ. А я без неї нічого не вмію. Що ж тепер буде?
– А звідки ти знаєш, що це твоя парасолька чарівна?
А може всі чари не в парасольці, а в тобі ? І дивились
одна на одну.
А тим часом Тринда з Базікою вирішили спробувати
чарівну парасольку. Гордо вийшла Тринда і пройшлася з
парасолькою туди-сюди. Нема Дощу. Вона ще походила

-даремна справа. Базіка сердито закричав. Затупав
ногами.
– Безхвоста мавпа! Дай сюди! Ти ніколи нічого не
можеш зробити до ладу.
Вирвав парасолю з рук Тринди тай сам став з нею
ходити. А Дощу нема. Тоді він ще дужче закричав на Тринду.

– Ти, певно, не ту парасольку поцупила. Ніяка вона
не чарівна.
– Там не було другої парасольки, – виправдовувалася
Тринда.
37

– Не було! Треба було добре пошукати. Як би в
тебе був здоровий глузд, то ти б зміркувала, що чарівна
парасолька не лежала б отак на похваті. Її, певно, кудись
сховали. А для такої дурепи, як ти, поклали звичайну
просту парасолю. Бери, тішся.
– Хіба ж вони знали, що я за нею прийду?
– Може й знали. А могли таке припустити.
Тринда витирала сльози. Їй було образливо. Вона ж
так старалася. Потім примирливо сказала:

– Давай не будемо сваритися. Краще поїдемо і
подивимось, що буде робити та дівчинка без своєї
парасолі.
– Дурна ти жирафа! У неї, напевно, є ще одна
парасоля, чарівна, котру ти полінувалася пошукати. Але
ходімо. Щось робити треба.
А тим часом Софійка, поплакавши, чекала, доки їй
принесуть нову парасольку. Дівчинка, правда, не вірила,
що нова парасолька зможе викликати дощ. Та все ж чекала.

– Не сумуй, доню. Ти ж зросила дощами більшу
частину пустелі. Он як все зазеленіло, забуяло. А тепер,
якщо не вийде, то ми поїдемо додому – от і все.
– Я розумію. Та хотілося допомогти людям. Вони
так в мене вірили.
З парасолькою тут і справді була проблема. Та її
все-таки дістали. І нарешті вже Софійка мала нову
парасольку. Дівчинка була сумна. Вона вийшла у сонячну
спеку, не вірячи, що їй вдасться викликати дощ. Вона
розкрила свою парасольку і …

– Мамо! Дощ! Дощ іде!

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

7 + 5 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.