66
– Ти бачив і відчував мене. Просто не помічав. Бо я
-сама природа. Я завжди поруч. Коли шумить вітер, то
я поруч. Коли пахнуть квіти, то знай, що я поруч. Коли
почуєш пісню бджоли, то знай, що це я до тебе озвалася.
– Пісня бджоли? Як цікаво. Ніколи не думав, що
бджоли теж співають. Я думав, що співають тільки люди
і пташки.
– А коники?
– І коники. Нехай сюрчання коника. Але ж пісня
бджоли?
– О, це прекрасна пісня. Ось послухай.
І зазумрила бджола.
– Просто це треба відчувати. Та не кожен може.
– А ти? Звідки взялася ти?
– Я живу між казкою і життям. Я -польова мавка.
Хтось вірить в мене, а хтось ні.
– Вигадка, – кажуть, – казка.
– Я вірю.
– Знаю. Тому тобі і показалася. А коли набридає мені
бути польовою мавкою і ховатися в житах, тоді я стаю
дівчиною. Не зовсім звичайною дівчиною, та такою, що
можу заміж вийти, якщо знайдеться за кого.
– Знайдеться, якщо захочеш, бо ти дуже гарна. Такої
дівчини я ще ніколи не бачив. Та й нема такої, мабуть,
на світі.
– Давай не про те. Твої брати…
– О, вони красені.
– Ти знову не про те. Твої брати чинять тобі кривду.
– То пусте.
67
– Як це «пусте»? Ти за них працюєш, а вони
оббріхують тебе перед батьками. А ти мовчиш, наче не
про тебе йдеться. Не можна так. З тим треба щось робити.
– А що робити? Вони ж мої брати.
– Але ж і ти їхній брат. Чому ж вони про те не думають?
Ну, от що…Буди їх та й їдьте додому. Вже сутеніє. Ми з
тобою ще зустрінемось. Я до тебе ще завітаю.
– Я б з тобою повік не розлучався, така ти мені люба.
– А ми й не будемо розлучатися. Я буду завжди поруч.
Мене не обов’язково бачити. Мене треба відчувати.
Пам’ятай про пісню бджоли. Чекай мене. Я навідаюся.
І зникла.
Розбудив Іван своїх братів. Вони щулилися від
вечірньої прохолоди і протирали заспані очі.
– Ти навіщо нас будиш? Поспати не даєш, -сердилися
на молодшого брата.
– Та ви гляньне, яка пора.
Землю вже облягав пізній вечір.
Поїхали вони додому.
– Посіяли, хлопці? – спитав батько.
– Та… Посіяли, -досить непевно відповіли старші сини,
бо й не глянули на поле та й в Івана ні про що не спитали.
– А той як?
– Хто? Іван?
– Та він же.
– Ет! Проспав цілий день під возом. Та що з нього
візьмеш?
– А де він, що я його не бачу?
– Та… Коней порає.