58

– Не знаєш. То я тобі скажу. Я – смерть.
– Моя?
– Ні. Поки що людська. Ти ще дуже молода. хоча
буває, що і молоді… Та тобі ще рано. У тебе буде довге
життя. Бо ти навчилася робити добро на землі.
– То чого ж Ви тоді?..
– Чого я прийшла? Сваритися з тобою прийшла.
– Сваритися? За що? Що я такого зробила?
– Скажу. А навіщо ти зі своєю чарівною квіткою
рятуєш важко хворих людей? Їм вмирати пора, а ти їх
рятуєш – і вони живуть.
– То хіба ж це зле?
– Ну… Це наче й добре. Але є свої закони. Ну,
скажімо, закон життя і смерті. Молоді мусять жити, а
старі, коли приходить їхній час, мусять вмирати. А цього
року у вашому селі, від коли ти виростила Семицвітку,
ще ніхто не вмер, я ще нікого не забрала.
– Як це не забрала, холодна пані? А Микола, що впав
з коня і забився? А тітка Уляна, що втопилася в ставку? А
маленька дівчинка, що народилася і відразу ж померла,
бо мене не встигли покликати? А ще…
– Досить. Я те знаю й сама. Це нагла смерть,
несподівана.
– А тобі того мало?
– Мало б померти значно більше. А ти їх рятуєш.
– Так це ж добре.
– Це наче добре, та не дуже. Так не має бути. На все свій
закон. А ти його порушуєш. Старе і немічне мусить вмирати.
– Ти жорстока.
59

– Так, я жорстока. Але справедлива і дотримуюся
закону. А ти його порушуєш. Я з тим не змирюся.
– Це неправильний закон. Життя прекрасне. І старші
люди також хочуть жити.
– Ну…
– Я ніколи з тобою не змирюся.
Пішла та недобра гостя, лишивши по собі холод і
острах. Оля заплакала. Ну що їй робити? І ЛісовичкаБоровичка
нема. Лишив її на поталу той добрий дідусь.

– Я тут, дівчинко моя, – почула раптом Оля знайомий
голос.
– Даремно ти на мене ремствуєш. Я весь час слідкую
за тобою. Слідкую, але не можу вмішуватись, бо всі
труднощі ти мусиш долати сама. Зате тепер ти чарівниця.
Справжня-справжнісінька.
– Як у казках?
– Так, як у казках.
– А я нічого такого не відчуваю.
– І не мусиш. Головне те, що ти маєш в собі
незборну силу.
– Ой, а як це спробувати?
– А зараз ми спробуємо. Скажи, чого б тобі зараз хотілося?
– Не знаю… ну… Скажімо, морозива! Сто порцій!
– Це не серйозно. Ну навіщо так багато?
– А я… Вийду на вулицю і буду роздавати морозиво
всім дітям. Думаю, ніхто не відмовиться.
– Я теж так думаю. Це добре. Але зараз… Почни
з чогось іншого. Ніколи тобі зараз по вулиці бігати і
морозиво роздавати. Нам з тобою поговорити треба.