50

буде у тому потреба, кинутися на того, хто посягнув би
на Семицвітку. Часом Олі здавалося, що її Муня навіть
страшніша за Сірка.

« Добрих маю помічників, – думала Оля. – Ну що б я
без них робила?»

Робити було нічого. Треба було квітку зірвати, щоб не
зірвав її хтось інший. І жаль було зривати таку красу, та був
би ще більший жаль, якби її зірвала чиясь недобра рука.

І тут почувся грізний голос Лісовика-Боровика. Оля
відразу його впізнала.

– Ану дайте пройти, – гукнув старий. – А чого це ви
тут зібралися? Місце своє забули? То я вам швиденько
нагадаю, де ви маєте бути. Сказано ж вам, щоб до
людей не потикалися. В одну мить зачиню вас у старому
замку. Будете собі там хоч сваритися, хоч битися – мені
однаково.
І тут почулися голоси. Багато голосів. І грізні, і
жалісні, і безбарвні, без будь-якої ознаки.

– Та ми що? Ми нічого.
– Ми просто прийшли… На Семицвітку глянути.
– І поцупити її, якщо вдасться. Чи не так?
– Ну… Таке диво!
– Зараз же заберайтеся звідси. І щоб ви знали, затямте
собі: ця дівчинка під моєю опікою. І Семицвітка також.
Хто займе, матиме розмову зі мною. І не тільки розмову.
– Та ми що? Ми нічого.
Голоси віддалялися, віддалялися і зникли.
– А тепер і я нарешті гляну на це диво, -сказав
Лісовик. – Гарну квітку ти, Олю, виростила. Важко вам
51

довелося захищати Семицвітку від тієї навали. Страшно
було, дівчинко?

– Та… Трохи.
– Помічників добрих маєш. Ну й песик у тебе!
Молодець, Сірко.
– Гав!
– А киця справжнісінька левиця!
– Няв!
– Все. Тепер відпочивайте. Живіть спокійно. Хоча,
маючи Семицвітку, про спокій можете тільки мріяти. А
квітку зірви, щоб хтось інший її не зірвав. Не бійся, вона
не зів’яне. Ця квітка допоможе тобі робити дива на землі.
А згодом ти і сама навчишся. Справжньою чарівницею
станеш. Та не думай, що це буде легко. Добро творити
завжди важко. Зло ніяк не може з тим змиритися. Гарну
квітку ти виростила. Так і сяє. Тепер бережи її.
Принесла Оля квітку до хати та й понесла показати
матері, що лежала недужа.

– Ах, яка квітка! – замилувалася мати Семицвіткою
і взяла її в руки. Як тільки взяла квітку в руки, так і
одужала. Хвороба наче відступила, а потім зникла.
Жінці стало легко і гарно.
– О, тепер ти, доню, справжня чарівниця.
– Не я, мамо, а квітка. А колись і я стану чарівницею.
Та для того мені треба сім раз добро зробити.
– Добро? О, з тим проблем не буде. А би лиш бажання
було. Он нездужає старенька баба Текля. Сама лежить.
Нікому їй ліків купити, страву зварити, в хаті прибрати.
От і біжи до неї. Допоможи.