42

Дівчинка проти смерті

Ж
Жила на світі дівчинка Оля. З мамою жила. Вона
дуже любила казки і мріяла стати доброю
чарівницею. Мама їй вже казала, що такого не буває, що
чарівниці бувають лише в казках. Та дівчинка вірила і в
казки, і в добрих чарівниць. А коли віриш… Та наперед
я нічого розповідати не хочу. Треба почекати, доки казка
сама про себе розкаже. І про себе, і про дівчинку Олю.

Пішла якось Оля в ліс по гриби. Правда, сусідка
розповідала, що грибів у цьому році зовсім нема.

– Ходила, ходила, – каже, – лише два моховички знайшла.
Однак Оля вирішила спробувати.
– Може хоч щось знайду – то буде для дому втіха.
Кицька Муня й собі з нею просилася, та Оля її не взяла.
– Куди тобі, Муню. Це ж ліс. Може там і вовки
водяться, а може й Баба Яга в гущавині живе. Сиди вже
краще вдома.
Муня злякалася і зосталася вдома. Вона була киця
сумирна і не любила всяких складнощів.

– Ти ж, Олю, не заходь далеко, – просила мама. – Це
все-таки ліс. Вовків там, ясна річ, нема, і про Бабу Ягу
хіба що казки розповідають, та все-таки ліс- це ліс.
43

А в лісі так гарно, що аж диво бере: як це декотрі
люди можуть жити без лісу? В міському гаморі чи в
сільській сутолоці, а хоч і на березі моря – то все не те.

– Якщо і грибів не знайду, то хоч так по лісу пройдуся.
От заглибилися дівчинка в ліс, нахилилася -а там
грибів видимо-невидимо.

– Ах ви ж мої маленькі, – заговорила з ними Оля. – А
я вас шукаю. Ходіть до мене в кошик. Ми з мамою вас
смачно приготуємо. Розумію, що вам з того втіхи мало. Та
так вже заведено, що ви ростете, аби людина вас збирала.
Та вже так обережно збирала дівчинка гриби, щоб нічого
зайвого не поруйнувати, щоб грибницю не пошкодити. Ось
вже й кошик повний, а гриби все ще є та й є.

– Ростіть, грибочки. Підростайте до наступного разу.
І як це тітка Килина казала, що грибів у цьому році нема?
Та й засміялася. А потім на повний голос гукнула:

– Дякую тобі, мій добритй лісе, що обдарував ти
мене так щедро.
Пташка озвалася, вітерець кронами дерев заворушив.

– Ліс до мене обізвався.
Тішилася дівчинка і слухала тихий гомін лісу. Раптом
до дівчинки вийшов опецькуватий дідусь. На шапочці
у нього суха травинка зачепилася. Оля спершу трохи
злякалася, та лице у старого було таке добре, усмішка
така лагідна, що дівчинка перестала боятися та й собі
посміхнулася. А ще подумала:

«Як він схожий на боровичка. Достоту боровичок».

– Здорова була, дівчинко.
– І Вам доброго здоров’я.