28

іти, то парасольки відразу ж і поховаються, а йому б того
не хотілося. От він іде та й іде. Та скільки ж можна іти!
Тоді він попросив сестричку Крапу:

– Покрапай трохи замість мене. А я подивлюся на
парасольки.
А Крапі що? Вона і рада. Покрапає із задоволенням:

– Крап-крап-крап!
Тішиться мала. А дощик заглядає під парасольки.
Йому цікаво, хто там під ними ховається. Під тією
великою…Поважна пані. Вона сердиться.

– Ну скільки можна! Іде та й іде.
Під другою парасолькою двоє сховалися. Вони й не
помітили, що дощик майже перестав. Тільки Крапа крапає.
А під тією хто? А-а, мама з хлопчиком. Хлопчик пустує.
Йому зовсім не хочеться ховатися під парасолькою. Йому
хочеться трохи намокнути і пускати кораблики по калюжах.

– Мамо, ну нема вже дощу. Він перестав, – канючить
малий і хоче вирватися з-під парасольки. Та мама його
не пускає.
– Он ще крапає. Бачиш?
– Та це вже не дощ, а Крапа.
«Цікаво, звідки цей малюк знає про Крапу? – думає
дощ. – Я про неї нікому не розказував. Видно, розумний
хлопчик».

Дощ заглянув до нього під парасольку і сказав:

– Ку-ку!
А хлопчик хап його за комірець:
– Ага, попався! – засміявся пустунець, застрибав на
одній нозі.
29

– Пусти мене, – попросив дощ. Він спершу сміявся,
а потім зробив сердитий вигляд.
– Негайно відпусти мене.
– Не відпущу. І зовсім я тебе не боюся. Я знаю, що
ти добрий, теплий, бо ти літній. От осінній дощ -то
зовсім інше. Він холодний. А часом буває і сердитий.
Особливо, коли разом з вітром. А ти добрий дощ. Від
тебе гриби ростуть.
– Ну, це в лісі. В місті гриби не ростуть.
– То нічого. Завтра, якщо ти перестанеш і буде тепло,
ми з татом і з мамою поїдемо по гриби. А може ще й
бабуся з нами поїде.
– Ти все-таки відпусти мене. А то я і під парасолькою
намочу тебе.
– Намочи, намочи. Це буде дуже добре. Бо мама
мене не випускає з-під парасольки. Сама вже не під
парасолькою, а надімною ще парасольку тримає. А я так
люблю дощ.
«Добре, що хоч один хлопчик мене любить, – думав
дощ. -А може не один. А може ще й та дівчинка з
блакитними оченятами».

– Ну чого ти, Петрику, крутишся? -звернула мама
увагу на свого пустунця і заглянула під парасольку.
– О, та ти увесь мокрий. І як ти умудрився намокнути
під парасолькою? Ти дивися, вся голова мокра.
– То не я, то дощик.
– Не вигадуй. Як дощик намочив тебе під
парасолькою?
– От так. Намочив – тай усе.