Душа птаха

мене чекатимеш три роки, три місяці і три дні. Заміж вийдеш тільки тоді, якщо я за цей час не повернуся. Чи можеш ти мені таке пообіцяти?
– Можу, ясна річ, що можу, – бездумно сказала дівчина, так, аби щось сказати.
«Обіцяти щось Кирилові – це смішно. Аби він тільки той перстень дістав, а там…»
А Кирило надовго свій задум не відкладав. Як йти – то йти. Взяв кілька хлібин, сякий-такий одяг, свою флояру, попрощався з матір’ю та й пішов. Вже як мати плакала, вже як просила, аби зостався з нею. Та де там! Не упросила, не ублагала.
– Я мушу йти, мамо. Я дівчині слово дав, що дістану їй той перстень.
– А як пропадеш?
– Не пропаду, мамо. Благословіть.
Благословила мати свого єдиного сина та й пішов він, сам не знаючи, куди і в який бік йому треба йти. По дорозі ще зайшов до столітнього діда, що жив самотою на хуторі.
«Той старий щось мав би знати, – подумав хлопець. – Може мені щось розкаже, напоумить мене нерозумного. У старій голові, як у скарбниці, багато чого заховано».
Дід зустрів Кирила так, наче давно його чекав. Запашним чаєм пригостив і щільниковим медом. Потім і розмова повелася.
– О-ох-ох-ох! – зітхнув старий. – Ми старіємо, а діти ростуть. Та вже й не діти, а внуки… Я й не вгадаю, чий ти, сину. Знаю, що на когось схожий – лице знайоме. А от на кого схожий – вже й не пригадаю. То ти, кажеш, чий будеш?
– Та я, дідусю, онук старої Терещихи.
– Терещихи! Правда, правда. На неї схожий. Отепер і я згадав. Терещиха! Та яка вона стара? Та коли я парубкував, то вона ще під столом бігала. Ого-го! Літа, літа… То баба тебе напоумила, щоб до мене зайшов? Чи сам додумався?
– Сам додумався.
– То добре. Будуть з тебе люди. Бо той, хто не шанує старості, розуму так і не набереться. А твою біду, хлопче, я знаю.
– Яку біду, дідусю? Нема ніякої біди. Я іду злого чаклуна Чака шукати, щоб у нього взяти чарівний перстень.
– Чув і я ту байку. За перснем, правда, не ходив, але знав тих, що ходили.
– І що, дідусю?
– А нічого. Вони не повернулися.
Посмутнів хлопець, але було видно, що це його не зупинить і що від свого наміру він відмовлятися не збирається.
– Що я тобі скажу?.. Якщо не можеш не йти, то йди. Але маєш знати, що це вкрай небезпечно. Це може бути дорога в один кінець.
– Слово дав, дідусю.
– Це дуже важить, коли слово дав… Треба було б краще думати перед тим, як зопалу слово давати. А ще скажу тобі… Найперше поклонися господині гори. Вона виходить до людей, коли її кличуть. Ця пані дуже пошану любить. Гнівалася на матерів тих хлопців, що за перснем ходили.
– Ви, – каже, – прийшли до мене, коли вже біда сталася. А чому ж ви до мене раніше не прийшли, не порадилися?
– І не допомогла?
– Ні, не допомогла. Оце тобі нехай наукою буде. Найперше поклонися господин гори, а вже потім іди того чаклуна шукати. А може вона щось розумніше тобі порадить.
Пішов хлопець. Чи довго йшов, чи ні, а таки прийшов до гори. Сів на камс ні трохи перепочити, дістав свою флояру та як заграє – аж гори звеселіли, а – смерічки понахилялися, щоб послухати ту гру. Грав, либонь, довгенько. А поті встав, зітхнув та й до гори наблизився, сказавши:
– Горо, горо, відчинися. Господине гори, мені покажися. Хочу на твою врод подивитися, хочу тобі низенько поклонитися. Хочу тобі шану віддати та й у тес дещо спитати.
Тричі юнак повторив свої слова. Аж скеля відсунулася – і вийшла до ньо: ставна молодиця. На шиї у неї намисто з коштовних камінців переливається, г пальцях персні як жар горять, а на руках нарукавники з блискучих пластин. П дивилася вона на Кирила своїм холодним поглядом, немов пронизуючи його до середини.
– Це ти мене кликав?
– Я, пані матко.
– А що ти хотів?
– На вашу вроду подивитися та вам низенько поклонитися.
– Подивився?
– Так.
– І як тобі?
– Ви красуня, пані матко.
Та й поклонився їй низенько.
– А чи не ти часом грав на флоярі?
– Я грав, пані матко.
– Чула, чула. І гори слухали.
– А хіба гори … чують?
– О, це тільки люди думають, що гори і глухі, і німі. А вони все чують. Слух ють і зітхають. А часом луною відгукуються на людський голос чи на спів чабах Скажи, а чи ти міг би ще заграти, щоб я зблизька послухала?
– Міг би. А чому ж ні?

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × one =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.