Душа птаха

– Так, це казка. Ми з тобою потрапили в їхню казку.
– А та казка має добрий кінець?
– Ну… Вона, власне, ще не закінчилася. Кінець тієї казки буде залежати від нас з тобою і від он тієї пташки.
– Від зозулі?
– Так, від зозулі.
– І від нас з тобою?
– Так. Тут потрібна буде наша допомога.
– І ми, звичайно, допоможемо. Правда?
– Думаю, що так. Адже кожен казкар – як садівник. Він мусить плекати кожну казку, і подбати про її добрий кінець. О, казкар багато чого може. Він майже чарівник.
– Тоді скорше розкажи мені їхню казку. Я хочу її знати.
– Ач яка нетерпляча. Придивися уважніше до цього лебедя і до зозулі. Це хлопець і дівчина. Мати тієї дівчини обернула хлопця на лебедя, аби донька його не любила. А дівчина з великого жалю зозулею стала та й полетіла за своїм милим у вирій.
– І що тепер?
– А тепер треба допомогти повернути їм людську подобу.
– А як?
– Ну… З дівчиною все просто. Що відібрав смуток, те поверне радість. Досить тільки їй повірити, що її коханий знову парубком стане, як захочеться їй знову дівчиною бути. Тоді вдариться вона тричі об землю – пір’я з неї облетить, і стане вона такою, як була. Або й кращою.
– А хлопець?
– А з хлопцем складніше. Як місяць зійде вповні, мусить дівчина та вирвати з його крил і хвоста три пір’їни та й пустити їх на воду, промовляючи:
«Нехай лебеді пливуть за водою, а мій коханий нехай буде завжди зі мною».
– І що? Той лебідь знову стане хлопцем?
– Так.
– І казка закінчиться?
– Ну…Ще не зовсім. Після того ми їм допоможемо додому повернутися. Бо хто може бути щасливим у чужому краю? А далі вже свою казку вони самі творитимуть.
– То завтра ми знову сюди припливемо?
– Припливемо, щоб додивитися цю гарну казку.
Уважно слухала ту розмову дівчина-зозуля, не відводячи ока від того дивовижного казкаря, що був майже чарівником. Як же солодко забилося її пташине серце, бо в ньому жила велика людська любов. Того вечора з нетерпінням чекала дівчина, коли нарешті зайде сонце. їй здавалося, що воно вже ніколи не зайде. Але нарешті сонце таки зайшло.

Вже й птахи спати повкладалися. І її білий лебідь задрімав, сховавши голову під крило.
Глянула на місяць – а він саме вповні висвітився, великий та круглий, як… Як… Та ніколи було їй місяцем милуватися та гарні слова для нього добирати. Дівчина-зозуля ще раз глянула на свого коханого. Він солодко спав, забувши про все на світі.
«Як він може спати в таку ніч? – подумала Настуня. – Чи він не чув тієї розмови? А може й не чув. За суцільним пташиним гамом хіба ж почуєш? Та однаково. Добре, що я чула. Пора».
Знала, що треба зрадіти, дуже-дуже зрадіти. А радості чомусь не було. їй на сльози бралося. Вона не могла повірити, що весь цей жах ось-ось закінчиться. А повірити конче треба було.
«А що, коли?.. Ні, не можна. Так мій Іванко назавжди лебедем залишиться, а я зозулею. Зате… Зате, коли все буде добре, тоді… Тоді…»
І знову сльози затуманили їй очі.
«А може він, ставши хлопцем, мене не захоче? Він же ніколи не казав мені про свою любов. А може її й нема?»
Та й заплакала. Довго стояла так над водою, а сльози капали та й капали у воду: кап, кап… Великі, людські сльози. Раптом вона похопилася.
«Що ж я даремно марную час? Так і місяць зайде. Нехай Іванко знову стане хлопцем. А потім нехай буде собі з ким захоче. Я можу його врятувати. І я врятую його».
Вона знялася високо в небо, а потім тричі вдарилася об землю. І… Знову стала дівчиною, та ще вродливішою, ніж була.
– Іванку, – тихо скрикнула, та її білий лебідь не чув того радісного крику. Він спав, сонно ворушачи крилом. Що снилося йому в ту місячну ніч? Які сни бачив він? Чи лебедині, чи людські? Того потім він і сам не зможе згадати.
Дівчина підійшла до білого лебедя і вирвала у нього з крила пір’їну. Від болю лебідь крикнув, і своїм криком зчинив між птахами тривогу. Прокинулись лебеді і тривожно закричали.
– Що ж ти наробив? – дорікнула своєму коханому дівчина. – Потерпи, лебедику, я мушу ще дві пір’їни в тебе вискубнути. Незабаром ти знову станеш парубком, таким, як ти був.
В її голосі прозвучав легкий смуток в перемішку з радістю. Лебідь з недовірою глянув на неї. Тимчасом, не знайшовши причин для тривоги, лебеді заспокоїлися. Дівчина підійшла до води і кинула у воду три лебединих пір’їни.
– Нехай лебеді привуть за водою, а мій коханий нехай буде завжди зі мною.
Так промовивши, ще якийсь час непорушно стояла, наче боялася озирнутися, а потім все-таки повернулася і побачила парубка, що стояв під деревом і посміхався. Він був такий же гарний, як колись, тільки змарнілий трохи та втомлений. Та ще очі не встигли втратити свого лебединого смутку. Настуня так і кинулася до нього. Вона і плакала, і сміялася, а він гладив її волосся і тихо щось промовляв,
так тихо, що й сам не чув своїх слів. Тільки ніч ті слова чула, чужа ніч чужого далекого краю. Раптом дівчина зашарілася, відійшла від хлопця і тихо сказала:
– Ти мені вибач, Іванку. Я своєю любов’ю наробила тобі лиха, а потім сама кинулася услід за тобою, зозулею ставши. Тепер ти вільний і від лебединого полону, і від чарів моєї матері, і від мене. Шукай тепер собі пару. А я… Хоч і знову зозулею стану та й полечу на край світу.
– Настуню, дівчино моя люба, – та й протягнув до неї руки. – Навіщо зозулею? Стань краще мені вірною та любою дружиною. Будемо з тобою удвох – і більше нас ніхто не розлучить, навіть твоя мати. Бо де є велика любов, там чари не мають ні сили, ні влади.
Та нам тепер не про те думати треба. Тепер треба нам якось додому повертатися, бо хоч цей край і теплий, і пишний, але ж чужий. Не дарма ж кожна пташина з вирію додому повертається. У нас і ночі кращі, і дні до серця горнуться, і верба тут не росте, і соловейки не співають.
– Зараз соловейки і в нас не співають, мій Іваночку, бо ж в нашому краю зараз чи осінь, чи зима – й сама не знаю. Хіба ж ти забув?
– Як я міг про те забути? Та доки ми з тобою туди доберемося, моя Настуню, боюсь, що ще не одна пора року пройде. Крил у нас тепер нема.
– Хіба шкодуєш за своїми крильми?
– Ні, не шкодую.
Обоє щасливо засміялися.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

twelve + seventeen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.