Душа птаха

– Ай, пусти, – пискнула лялька. Бабуся злякалася, що вона розбудить Окс але дівчинка спала міцно і навіть не поворухнулася. Бабуся і не думала відпу ляльчину руку, та раптом відчула, що по її пальцях потекла вода. Ляльчина рукг танула, як звичайний лід. У ту ж саму хвилину лялька скочила на підвіконня і зн
«Отакої, – здивувалася бабуся, – це ж, як казка про Снігову королеву».
Аж раптом всю кімнату залляло дивовижне світло. Біле і примарне. І зі воно бралося, важко було відстежити. Бабуся сиділа, як зачарована. Раптом і ред кімнати з’явилася, наче біла снігова хмара. Потім та хмара стала купою <
«Це ж літо! Звідки ж сніг серед літа? Ото дивовижа!»
Повіяло холодом. А вже потім окреслилася жіноча постать вся в білому.
«Зовсім, як снігова королева. А може це вона?»
Жінка була гарна, але обличчя її було зле і непривітне. Від неї віяло холі Як не дивно, бабуся її зовсім не боялася. Лише подумала:
«Добре, що Оксанка спить. Могла б злякатися».
Не встигла вона додумати, як холодна красуня заговорила.
– Я бачу, ти зовсім мене не боїшся?
– Не боюся. А чого я маю тебе боятися? Я вдома. А ти прийшла в мій ді злодійка, поночі. Тебе ніхто сюди не кликав.
– Ти навіщо зіпсувала мою ляльку?
– А навіщо твоя лялька приходить до моєї онучки?
– А хіба ж це зле?
– Нічого доброго. Вночі дитина має спати.
– А казка? Хіба ти проти казки для своєї онуки?
– Все має бути розумно. Я їй сама казку розкажу чи прочитаю.
– Це не те. Тут дівчинка має нагоду зустрітися з живою казкою. А ти, стара шкорбо, все зіпсувала.
– Хто тобі дав право мене ображати?
– Моя королева.
– А хто ж вона така, твоя королева? Я не її піддана. Ти нахабно вторглася в мій дім і ще смієш мене ображати? Та я ж тобі… Я тебе розтоплю, як твою ляльку.
– Но-но! Ти не дуже. Я фея Снігової королеви. Ми з твоєї дівчинки принцесу зробимо. Принцесу Снігового королівства.
– Не зробите. Я вам того не дозволю.
– А хто в тебе питати буде?
– А мали б спитати, перше, ніж тут з’являтися.
– А сон хіба питає, чи можна йому приснитися?
– Але ж ти не сон. І твоя лялька не сон.
– Я – казка. А казка це майже сон.
– Ну, от що… Ти зараз звідси підеш, щоб більше ніколи тут не з’являтися.
– Тоді я заберу твою дівчинку.
– Ти не смієш.
– Ще й як смію.
– Іди собі в свій засніжений край до своєї Снігової королеви, а нас залиш у спокої.
Снігова фея зробила крок до ліжечка. Бабуся кинулася до неї і впала, бо на неї дмухнув сильний крижаний вітер зі снігом.
«Але ж зараз літо, – промайнуло в свідомості бабусі. – Чому ж сніг? Чи я вже зовсім з глузду з’їхала?»
Та саме в цей час закукурікав їхній горластий півень – і видиво зникло.
Вранці вся ця нічна пригода не видавалася такою страшною. Здавалося, що це був просто недобрий сон. Але бабуся Ліда знала, що це не був сон. Це була якась недобра казка, що якимсь дивом увійшла в їхнє життя, і з нею треба було якось боротися. Але як? Розповіла доньці, але та поспішала на роботу і подивилася на матір затуманеними очима.
– Мамо, ви погано виглядаєте. Зміряйте тиск, прийміть щось і лягайте відпочити. Ви, певно, погано спали.
– Я, люба моя, зовсім не спала.
– Тим паче. Ну… Я пішла. Вже пізно.
Прокинулася Оксанка. Вона була спокійна. Про ляльку не згадувала. Виглядало так, що нічна пригода якось її обминула.
– їж, Оксаночко, та й поїдемо до того старенького лікаря.
– А хіба я хвора, бабусю?
– Ні, моя дитино, цього разу, мабуть, хвора я.
– Тоді треба йти до того лікаря.
Але лікаря вдома не було, і їм довго довелося його чекати. Та нарешті він прийшов. Виглядав зовсім знесиленим. Зрадів чи не дуже, побачивши бас Ліду з Оксанкою.
– Ну як ви? Є якісь результати? – спитав.
– Є. Краще б їх не було.
– Ти, доцю, біжи побався в нові ігри. Я зараз тобі покажу. А ми з твоєю б сею поговоримо.
– Так, так, лікарю. Бабуся зле себе почуває.
– Минеться. Я її полікую.
Вислухавши нічні пригоди своєї пацієнтки, лікар задумався.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.