Душа птаха

– То ти мені погрожуєш? Ой, дивися, Чаку. Краще мене не займай. Бо я до< і терпляча до якогось часу. А потім, як зірвуся, то все полетить шкереберть: і ті чаклунство, і твої барани, і навіть твій чорний дракон.
– Не згадуй проти ночі чорного дракона. Повіриш, я й сам його боюся.
– То навіщо тримаєш таке страховисько?
– А хто буде охороняти мій чарівний перстень?
– А навіщо його охороняти? Кому він потрібний, окрім тих дурних хлопт котрих ти обернув на баранів?
– Не всіх обернув. Ще один зостався, – і зиркнув на Кирила.
– То заради цього флояриста ти тримаєш чорного дракона? Та те страховий колись як вирветься, то й тебе роздере. Не подивиться, що ти чаклун. Йому од ково, кого зжерти. Та ще й дочку маєш. Невже тобі за неї не страшно?
– Чорний дракон зачинений. Він не вирветься. І знову ж таки… Хто зможе в ти чорного дракона? Нема таких. А випустити його… Ти собі уявляєш, що б коли його випустити? Тоді нікого живого в горі не залишиться. Така звірюка і тебе не помилує.
– Є у мене глибоченна безодня. Можна було б його якось туди.
– Хотів би я побачити того сміливця, котрий би запровадив чорного дракона у ту безодню.
– Ой, і справді, заговорили про чорного дракона – аж мені страшно самій додому повертатися. Дозволь, нехай Кирило мене проведе.
– Ой, бачу я, стара пройдо, що сподобався тобі цей хлопець.
– Ти зглузду з’їхав, старий дурню. Цей хлопець моїм онуком міг би бути.
– Ну-ну, стара, не сердься. Жартую.
– Ну й жарти у тебе, скажу тобі.
– Чаклунські, чаклунські.
Взяв Кирило каганець та й повів господиню гори додому. Коли відійшли, вона сказала:
– Послухай, хлопче. Якщо ти вже таке надумав… Є у мене давній спис, котрий без промаху влучає в саме серце. Спис такий у мене один. А той чорний дракон, треба тобі знати, має аж три серця. Мої майстри зробили ще два списи, але вони звичайні, не такі влучні. І що робити? Чи ти зважишся?
– Зважуся, пані матко.
– Але ж ти не лицар, а звичайний хлопець.
– То й що? Думаю, що лицарями не народжуються. Ними стають. Я мушу.
– Тоді ходімо. Я дам тобі ті списи. А ще дам тобі сорочку, щоб ти не боявся вогню, яким дихає дракон. Вночі ти мусиш іти з чорним драконом на розмову. Бо в день тобі ніколи та й небезпечно, бо ходять всі.
Розказала Кирилові господиня, де шукати чорного дракона, та й пішов хлопець, присвічуючи собі каганцем. Зупинився перед масивними дверима, прислухався. Ричить. Тихенько, але грізно.
«Це смерть, – подумав Кирило. – Але я мушу. Я пообіцяв. Більше нікому. Але ж як відчинити двері? Про те я якось не подумав».
Придивився Кирило – аж ключ висить тут-таки. Нікому і в голову не прийшло той ключ ховати. Чаклун і не боявся, що хтось відважиться зайти до чорного дракона. Хлопець взяв ключ, приготував чарівний спис, відчинив двері і відразу ж метнув його. Страшно закричав дракон, а Кирило, не роздумуючи, блискавично метнув ще два списи. Ранений звір завив, закрутився, забив хвостом – аж гора затремтіла. З пащі його виривалися вогняні клубки. Тоді Кирило миттю підскочив, вихопив чарівного списа, метнув раз і вдруге. Ще якийсь час дракон вив і бив хвостом, але незабаром затих і вже більше не ворушився. Коштовна скринька з чарівним перснем стояла тут-таки. Не було сенсу її ховати, коли був такий надійний охоронець. Кирило забрав чарівний перстень, спис, думав, що робити з ключем. Таки взяв і його. Бо як він потім сюди потрапить? Та й пішов. Був острах, що від криків і виття чорного дракона прокинеться Чак. Але скрізь було тихо. Закривавлений і втомлений, Кирило знову подався до
господині гори. Та аж злякалася, його побачивши.
– Як? Вже?
– Вже. А чого ж тягнути?
– Ти не поранений?
– Ні. Дракон мертвий, а я цілісінький.
– Це добре. А перстень приніс?
– Приніс, пані матко. Ось він.
– Добре. Негайно іду до майстрів, розбуджу їх, нехай працюють. А річ г. коштовна. Так і горить, так і сяє. Тепер таких не роблять. Та в мене майстри с ні, впораються. А ти приводь себе в порядок та й повертайся, аби Чак не похо: ся. Цей спис і сорочка – твої. Але поки що залиш їх тут.
Вранці чаклун встав якийсь невиспаний і трохи, наче переляканий.
– Ти часом не чув, Кирило? Вночі, наче чорний дракон кричав.
– Ні, я не чув. Спав міцно. Навіть цвіркуни мені не заваджали.
– Так страшно кричав і вив, що мені аж лячно стало. І що йому?
– Може щось боліло. Тварини ж, як люди: теж хворіють, теж їм щось боли
– Але, щоб так вив? Такого з ним ще не було.
– А може, тату, тобі просто погане наснилося? Бо і я нічого не чула.
– Може. Хоча… Не думаю. Але дракон зі свого сховку не вийшов, бо іна він був би тут. А може й нас вже не було б.
Коли барани вже паслися на галявині, до Мари шмигнула ящірка. Це була йома ящірка, Мара її знала. Дівчина взяла ящірку до рук.
– Що, зелена?
– Кличе. Господиня кличе, – прошепотіла та ледве чутно.
– І як ти можеш брати до рук всяку гидоту? – не втримався Кирило. Яш блиснула на нього недобрим оком.
– Все, що живе в горі, близьке мені. Крім чорного дракона. Ну, я піду вже.
Та й пішла. А в Кирила прискорено забилося серце. Він зрозумів, що яш була за посланця.
День тягнувся довго. Кирило вже не міг дочекатися вечора, коли вже нарс зможе перекинутися словом з дівчиною. Він відчував, що вона знає якісь нові Хотілося вірити, що ті новини добрі.
А Мара і справді знала новини. І не просто знала, а тримала їх у своїй кише – Це були два персні: один зачарований, а другий – ні. Але розрізнити їх було > же неможливо. Ті персні пекли дівчині руки, болем проймали серце.
«Це моя мука, моя з милим розлука, – думала, плакала і співала дівчин А може взяти ті обидва персні та й закинути їх у наглибше провалля. І тоді милий буде зі мною. Без того персня не зможе мій батько обернути його на бар І ми будемо разом. Я буду дивитися на нього, слухати його флояру, торкатися руки. Але ж тоді він зненавидить мене, як ненавиділа моя мати мого батька, що, що зненавидить? Але ж він буде зі мною – і це головне. О, муко моя! Мамо Щоб ти зробила?»
Звідкілясь прилетів вітер. Легенький вітерець. Звідкіля б йому тут взятися?
І шепнув той вітерець дівчині:
– Не роби зла, доню моя. Зло ніколи на добро не обернеться.
«Треба віддати перстень Кирилові. Моя мама так хоче».
І знову думала, думала і плакала дівчина до самого вечора. А увечері, коли Кирило закінчив грати на флоярі і гора обляглася спати, Мара віддала хлопцеві обидва персні.
– Це вони? – не повірив Кирило.
– Вони.
– А котрий же?..
– Оцей. В нього блиск різкіший. Тут майстри вже нічого не могли зарадити. Але того не можна вловити, не знаючи.
– Тепер треба покласти той перстень у скриньку, щоб Чак не похопився. Я й так дивуюся, що ніхто й досі ще не знайшов мертвого дракона. Хіба вони його не годують?
– Чорний дракон їсть раз на два тижні. Ще не час його годувати.
– Але нам треба поспішати.
– Ой, Кириле, не край мого серця, – заплакала Мара. – Якби ти знав, як мені тяжко розлучатися з тобою.
– І ти хотіла б, щоб я все своє життя прожив у горі?
– Ні, не хотіла б. Бо тоді вийшло б, що я тебе поневолила, і ти б мене зненавидів. Але й розлучитися з тобою я не можу.
– Мусиш.
– Мушу.
– Скажи, дівчино, чи ти бачила коли-небудь той світ, що за межами гори?
– Ні, не бачила. Мені про нього розповідала моя мама, коли ще була жива…
– А що сталося з твоєю мамою? Ти обіцяла мені розказати.
– А ти обіцяв мені заграти про неї на флоярі.
– Добре. Заграю. Тільки ти мені розкажи про неї.
– Моя мама була надзвичайно вродлива. Такі дівчата бувають лише в казках. В ту пору мій батько вилітав з гори на крилатих конях-зміях і робив на землі всяке зло. І хвороби були від нього, і сльози, і навіть смерть. Невидимим літав він по світу і кожну людську радість обертав на горе. Якось летів він над землею і побачив, як вели молоду до шлюбу. Вона була така гарна, як ранкова зоря. Що вже мій батько до краси байдужий був, а тут не встояв. Вхопив він молоду, помчав швидше від вітру та й заховався у горі. Ніхто його не доганяв, бо ж він був невидимий. Перестав мій батько по землі ходити і над землею літати. На землі настала благодать. А він все сидів біля моєї матері і благав її, аби хоч глянула на нього. А вона все плакала та й плакала і своїх ясних очей на нього не зводила.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen + 10 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.