Душа птаха

– Я дуже радий нашій зустрічі. Але я прийшов не просто так. Я прийшов сити вашої допомоги, бо сам я проти Чака безсилий. Я вже знаю, що Чак хлопців, котрі хотіли здобути той чарівний перстень, обернув на баранів. 11 оберне. Він так і сказав. Я мушу тих хлопців визволити.
– Ой, хлопче, не легке діло ти задумав. Шкода мені тебе. Не тому шкода, щ молодий та гарний, а тому, що ти – найкращий спомин моєї молодості. Щастя чи біда в тому, що серце в мене камінне, а душа людська. Хоч голова в мене і й не бараняча, а щось я нічого путнього придумати не можу, як тобі допомог
– Все дуже просто. У вас тут, певно, є прекрасні майстри. Бачу це по тих штовностях, що ви, пані матко, носите.
– Майстри, ясна річ, є. Як би не було! Прекрасні, неперевершені майстри. Т ки до чого тут вони?
– А чи не змогли б вони зробити перстень, що б був достоту схожий на той чарівний? Він би не був чарівний, але, щоб був схожий.
– A-а! Розумію, розумію. Ти хочеш підмінити перстень. Щоб Чак не похопиі
– Так. А поки він похопиться, то ми з хлопцями будемо вже далеко. Я д1 сподіваюся, що ви нам допоможете, пані матко, вийти звідси.
– Шкода мені Мару. Бідна дівчина. Вона закохана в тебе і твою флояру. Заб ла якось, розказувала.
– Мені також її шкода. Але я не знаю, чим їй зарадити. Ця дівчина приреч жити тут, в горі. Вона не покине свого батька.
– Ну гаразд. Про Мару потім. А як же ти думаєш викрасти перстень? Ад щоб зробити такий самий, майстри мусять його побачити. На короткий час красти, щоб потім підмінити. Його стереже чорний дракон – найстрашніша іс та, що живе в моїй горі. О, з ним не домовишся. І слухати нікого не буде. Ми: роздере і зжере. І тут я нічого не зможу придумати.
– А Мара?
– Що Мара? Мара лише дівчина. А втім… Можеш її спитати. Вона дівчина зумна. Може щось і порадить. А зараз йди вже, хлопче. Щоб Чак не ПОХОПИЕ А то подумає, що ти втік, та й зніме тривогу. Я дам тобі маленький ліхтарик. ‘? у жмені неси його – все ж безпечніше: не вскочиш у якесь підступне провал У мене тут всякого вистачає.
Кирило тихенько повернувся на своє місце, тихенько спати ліг, та заснути міг: з нетерпінням чекав зустрічі з дівчиною. А коли вранці вона принесла сн нок, хлопець спостеріг, що у неї заплакані очі і зовсім кепський настрій. Кир тихо спитав:
– Маріє, що думає твій батько? Коли він збирається мене… обернути?
– Ти краще скажи, куди ти вночі ходив.
– Я ходив, Маріє, до господині гори.
– Вночі? Сам? Потемки?
– А що мав робити? Іншого часу у мене нема.
– Хоч би мені сказав. А я вже чого тільки не передумала. Перемліла вся. Вже подумала навіть, що ти пішов до чорного дракона, щоб взяти той перстень, а то ж вірна погибель.
– А чи знаєш ти, дівчино, як можна здолати чорного дракона?
– Ні, не знаю. Він ніколи не спить, а силу має таку, що, мабуть, ціле військо з ним не впоралося б.
– А що ж мені робити?
– Не знаю. Я не знаю і того, що робити мені. Я хотіла б, щоб ти назавжди залишився тут. Хоч людиною, хоч бараном, а хоч навіть вовком – мені однаково. Я вже не зможу без тебе.
Кирило розгубився.
– А ті хлопці? Нехай назавжди залишаються баранами? Нехай собі бекають? Так?
– Про мене, нехай бекають. Аби ти був біля мене. Розумію, що ти любиш іншу. Це ж для неї ти хочеш здобути той клятий перстень.
– Смішна ти, Марусю. Смішна і нерозумна. Зараз вже не йдеться про ту дівчину. Зараз головне – звільнити хлопців і самому не обараніти.
– А мені якось байдуже. Я знаю тільки те, що не хочу втратити тебе.
– А я думав, що ти добра. Ти ж плакала над долею тих хлопців. Тобі було жаль їх. Що ж тепер з тобою сталося?
– А тепер мені жаль себе, що я назавжди залишуся без тебе і без твоєї флояри.
Кирило не знав, що на те сказати.
– То виходить, що ти зла?
– Виходить, що так.
– То знай же, я злу і байдужу дівчину ніколи б не полюбив. Ніколи.
– Якби я була доброю, ти однак би мене не полюбив.
– Якщо б і не полюбив, то мав би за друга, а так…
Мара заплакала.
– Ні, ні, не слухай мене. Я сама не знаю, що говорю. То відчай мій, мій дикий розпач говорить. Мені дуже жаль тих хлопців. І тебе жаль. Але віднедавна жаль і себе. Ну защо мені така кара? Я нікому не причинила зла. А що мій батько такий, то вини моєї тут нема. Ну навіщо ти сюди прийшов? Жила б я без любові, то так би не мучилася.
– Марусю, перестань плакати. Бо сюди може уввійти твій батько. Що він подумає?
– A-а, нехай собі думає, що хоче. Мені все набридло. Нехай мене краще віддасть чорному дракону.
– Марусю, ти просто у відчаї. Я розумію. Але давай краще разом поміркуємо як зарадити біді.
– Знав би ти… Коли я зайшла і побачила, що тебе нема, я ледве не збудила батька, аби йшов тебе шукати. Уявляєш, що було б?
– Ніколи не роби таких дурниць.
– Значить, ти ніколи і нікого не любив.
– Любив. Але крім любові, є ще почуття людської доброти, співчуття і бай- ня подолати зло. Я вже й не знаю, чи розказувати тобі, що я надумав. Досі я і вірив, а тепер засумнівався і подумав, що ти найперше донька свого батька.
– Ні, я найперше донька своєї матері, а вона була людиною.
– Розкажи про свою матір.
– Ні, не зараз. Це ціла історія. Колись розкажу. А потім ти про мою матір граєш на флоярі. Я знаю, ти зможеш. А зараз нам вже треба йти. Бо, коли баті побачить, що ми з тобою часто розмовляємо, тоді нам обом буде зле.
Того вечора Кирило довго і напрочуд гарно грав на флоярі. Як завжди, всі з ралися його послухати. Навіть господиня гори прийшла. Вона раніше нікс сюди не потикалася. А сьогодні прийшла. Чак виказав їй всю свою привітніс на яку був здібний. Посадив її на почесне місце, хотів їй щось казати, але вс приклала палець до губів: не заваджай, мовляв, слухати. А коли Кирило перес: грати, господиня гори спитала:
– Чи не міг би ти, Чаку, подарувати мені того флояриста?
– Ні, господине, не можу. Проси, що хочеш, тільки не його.
– Хіба я тобі мало добра зробила? Вже скільки часу я терплю тебе в своїй і Набридло, а терплю. А ти для мене не можеш зробити такої дрібниці?
– Не можу, бо то мій сотий баранець.
– Хіба для тебе так вже важливо, чи тих баранів сто, чи дев’яносто дев’ять”
– Важливо. Аякже.
– Хіба ж ти їх щодня перераховуєш?
– Ні. Але я буду знати, що їх сто.
– Дурень ти, Чаку.
– Но-но! Обережніше. Ти не боїшся, що серед моїх баранів заведеться одна ов ка?

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

3 × one =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.