Пісня чи молитва
Лунала пісня… Плинна і могутня…
В єдиному пориві… Хто вони?…
“Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни!”
Ця пісня пройняла мене до болю.
Хто і коли сказав такі слова,
Що аж нарешті вирвались на волю?..
Молитва-пісня, вічна і жива.
І іде спинився гурт, стояли хвильно,
І слухали, з якої сторони…
А пісня линула бентежно й сильно:
“Нам Україну храни”!
А вулицею йшли байдужі люди,
Занурені у клопоти свої.
І загадка про те, що є, що буде
Нітрішечки не хвилювала їх.
В ринкову економіку крокують,
Забувши у шаленстві, хто вони,
Окрім грошей, не бачать і не чують…
“Боже великий, єдиний
Нам Україну храни!”
Хто б ти не був, спинися у гонитві
Й до неба погляд свій палкий зверни.
Складімо руки в пісні чи Молитві:
“Боже великий, єдиний,
Нам Україну храни!”
Гіркотно тане в роті шоколад…
(Роздуми, навіяні гуманітарною допомогою)
Гіркотно тане в роті шоколад…
На серці тоскно, на душі огидно…
Куди ж привів хвалений нами лад?
І через сімдесят які нам далі видно?
Гордились непохитним ми оплотом
І крокували в комунізму рай –
І стоїмо під закордонним плотом,
І вседержавну руку тягнемо: “Подай!”
“Подайте, Христа ради, комунізму,
Поки він голий і голодний не засне!”
Що скаже мій нащадок про вітчизну?
Кого він, обнищілий, проклене?
І сумно плаче кобза на майдані,
І квилить-стогне приспаний Дніпро…
Де ви взялися, покручі погані,
Що рознесли по світі все добро?
З якими шльондрами промарнували?
8 содомиськах яких ви упились?
Реакторів сп’яна намурували,
Сп’яна і позриваєте колись.
“Моголами” ми ходимо по світі,
“Моголами” вже, певно, помремо…
Та тільки ким зростають наші діти?
Кому у тому звіт ми складемо?..
Гіркотно тане в роті шоколад…
Імперію зруйновано дощенту
Імперію зруйновано дощенту.
Народу гнів – історії ріка…
Вже й Леніна зняли із постаменту,
Лишилась лиш протягнута рука..
Подайте, Христа ради, незалежній
Чи пак, залежній, бо хіба ж не гріх,
Що в нас на чорноземі на безмежнім
Не родить хліб, а родить глум і сміх?
Де сором наш? Не босі і не голі,
Та все ж на четвереньках стоїмо.
З чиєїсь волі чи з лихої долі
Нажебрані окрайчики їмо?
На них зростає покоління нове,
Із нас негідний приклад беручи.
Прокиньмося, братове чи панове,
Прозріймо, за собою ведучи!
Відкриймо дітям радісну дорогу
З роси на чистій вранішній траві,
Помолимось чи сонцю, а чи Богу,
А чи людині, чесній і новій.
Благословімо доньку, а чи сина,
Пахучим хлібом з рідної ріллі,
Тоді лиш незалежна Україна
Воскресне радо на своїй землі.
Видумують у Верховній все нові закони
Видумують у Верховній все нові закони,
Обривають кому нерви, кому – телефони.
Народ плаче, народ стогне,
Гне народ коліна…
Незалежна, суверенна, бідна Україна!..
Твою землю плюндрували, і тепер плюндрують, Святим іменем Тараса і далі шинкують.
Незалежності святкуєм святу роковину!..
Важко стало заробити вже й на домовину!..
Тільки й того, що голосять з усієї сили,
Які вони патріоти. Боже ти мій милий!
І тебе взяли до спілки, щоб дурних дурити!..
І не знаєш, що дешевше: чи вмерти, чи жити.
Та вже годі того вірша. Восславим свободу,
Що нарешті вибороли рідному народу!..
Де ж ви, хлопці-запорожці, бо ми вже не знаєм, Чи нас треба визволяти, чи й так
повмираєм?
Навчи мене любити ворогів !
Стою перед Тобою у покорі
Й Тобі молюся крізь сльозу розпуки:
Допоможи, навчи мене у горі,
В тупім безсиллі не складати руки.
Мій біль вже вийшов з тихих берегів –
Його опанувати не зумію.
Навчи мене любити ворогів,
Бо друзів я й сама любити вмію.
Молюсь тобі. Марії Пресвятій,
Скажи мені, як наш Ісус стражденний
Прощав, терплячи муки на хресті,
Своїм катам і нам, ненародженним ?
Скажи мені, о Діво Пресвята,
Невже і Ти, невже і Ти прощала,
Коли зняли Розп’ятого з хреста ?
Ти не прокляла ? Не закричала ?
Прости мене !
Прости і не карай,
Що в грішній суєті Тебе тривожу,
Або ж закрий переді мною рай,
Та ворогів любити я не можу !..