Повінь

Ми зустрілися…

Ми зустрілися, і я сказала: “Знаєш,
Я, між іншим, нещодавно вийшла заміж”,
Він жахнувся: “Що ти наробила!
Я любив тебе, а ти… ти не любила…”

Він розгублено стояв – додолу очі.
І вуста збіліли ніжні парубочі.
Все повторював: “Ну що ти наробила!
Я любив тебе, а ти… ти не любила…”

І пішов, забувши шапку одягнути…
Це любов, яку не в силі я збагнути…
І жахнулась я: “Ну що я наробила?
Він любив мене… і я… його… любила!..”

Чарівниця

Після мого першого цілунку
Ти сказав, що я чаклунка,
В очі пильно так мені дивився,
І, здається, ти не помилився.

– Чарівнице, чарівнице,
В чому чарів таємниця?
– Не скажу, не скажу!
Зачаклую, приворожу!

Ми бродили вулицями Львова –
Ти не міг промовити ні слова,
Все лиш усміхався променисте,
Ніби був закоханий у місто.

Гір Карпатських нездоланна сила
Вродою мене не обділила:
Надихнула, щоб пісні співати
І навчила хлопців чарувати.

Ви, дівчата, добре пам’ятайте:
Краще мого хлопця не займайте.
Є у мене приворотне зілля –
Незабаром буде в нас весілля.

Часто доля моя блукала

Часто доля моя блукала
Десь по горах, гаях і лісах,
Щось губила і щось шукала
На землі й на небесах.

Я хотіла вже трохи спокою,
А у долі все біди та жарти!
Я нарешті махнула рукою,
Ет, сваритися з нею не варто.

Пам’ятаю весна була рання –
Стала доля переді мною:
“Не сама я прийшла, а з весною;
Не сама я прийшла, а з коханням!

Мусиш ти вже тепер змиритися,
Бо від долі тобі не втекти”.
Я хотіла вже з нею сваритися,
Та у двері постукав… ти…

Твоє ім’я накреслила мені

Твоє ім’я накреслила мені
Моя сувора й непохитна доля,
І я стою лелекою край поля
Й сама не знаю, вірити чи ні.

Тобі віддам я всю свою любов,
Бо більше я нічого не надбала.
Ті роки, що зозуля накувала,
Тобі віддам я, лиш би ти прийшов.

Цвітуть весняні проліски, цвітуть,
Здивовані й бентежні, як чекання.
Крізь роки запізнілого кохання
Непевним кроком я до тебе йду.

Я вигадувала довго й безнадійно

Я вигадувала довго й безнадійно
Твої обриси і твоє ім’я.
І вже зовсім, зовсім,
Зовсім несподівано
У житті тебе зустріла я.
Ти прийшов, немов із казки чарівної,
Незвичайний і такий простий
І залишився назавжди зі мною,
Ти прийшов – і став навіки мій.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eighteen − eleven =