Повінь

Пісня про Львів

Місто моє ясночоле,
Подих захоплень і мрій,
Тебе не забуду ніколи,
Львове оновлений мій.

В якій не була б я дорозі,
В якім не була б я краю,
Місто моє у тривозі
За долю бентежну мою.

Стою на львівськім бруку –
Тепло його серце пройма.
Тут вперше міцну мені руку
Подав ти, немов жартома.

Місто моє світанкове –
Добрий мій затишний дім.
Ходить тут слово Франкове
Поруч з безсмертям своїм.

Звечора і аж до ранку
Час тут ще навпаки.
А на Високому Замку
Сплять відшумілі віки.

Стою на львівськім бруку –
Тепло його серце пройма.
Не вірю я в нашу розлуку,
Бо кращого міста нема.

Карпати кличуть

Ви вабили мене казковим краєвидом,
Далекі пасма гір, мов цінний скарб краси…
І марились мені якісь чудні привиддя,
І кликали мене незнані голоси…

“Поезія у нас, іди до нас, будь ласка!”
І я хотіла йти, та зупиняла даль…
Було це так давно, мого дитинства казка.
Я виросла. Тї мені до болю жаль.

…Автобус мчить вперед.
В віконце віє вітер, захоплено дзвенить
Дівочий щирий сміх,
У відповідь йому з трави сміються квіти,
І сонячне тепло голубить ніжно всіх.

Мчимо у далечінь, пронизуючи ранок,
І дивиться услід старий суворий лев…
Назустріч гори нам виходять із туману,
І кланяється ліс букетами дерев…

Здалось мені на мить, що знову я почула
Далекі голоси гірської вишини.
І я лечу до гір.
Я знаю, я збагнула:
В новий незнаний світ введуть мене вони.

До зустрічі з Карпатами

Дорога в’ється стрічкою,
А я лечу. лечу…
Бажання ллються річкою.
Та я про них мовчу.

Чи зустріч несподівана
Приснилася тобі?
Ждуть пісню несподівану
Простори голубі.

Я їду розвеселена,
Бо ж стрінемося ми.
Карпатська осінь
Стелить нам розкішні килими.

Карпати стали милими.
Я вірю, що мені
Із Латориці хвилями
Спливуть нові пісні.

До зустрічі з Карпатами
Ще кілька лиш годин…
Мене любов стрічатиме,
А з нею – ти один.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × two =