Одеса

До зустрічі, рідний мій Львове!
Ми стрінемось, друже мій, знову,
Лиш хочу злітати туди,
Де хвилі лишають сліди,
І з ними повести розмову.

Мене, як приплив, пустотлива
Зустріне Одеса вродлива.
І кучері хвиль голубі
Я хочу принести тобі.
Як дар чорноокого дива.

Розлука, а сяє обличчя.
Бо простір морський мене кличе,
Бо хочеться палко мені
Послухати моря пісні,
Послухать, як чайка кигиче.

Стукотять колеса…

Стукотять колеса чітко в тишині.
Мариться Одеса в таємничім сні.
Червоніють лиця, маками горять,
Усмішка іскриться, коси – не зрівнять.
Чом ти пломенієш жаром уві сні
І про що ти мрієш? – розкажи мені.

Вітер щось незвісне крізь вікно приніс,
Чи навіяв пісню тихий стук коліс?..

Ну замовкніть хоч на мить

Ну замовкніть хоч на мить,
Гомінкі колеса.
Серце радісно щемить…
Ось вона, Одеса!

Скільки в тебе ще тепла,
Сонця залишилось?
Осінь тільки що прийшла
(Мабуть, запізнилась).

Лиш суворий моря рев
Розбудити встигла –
І на шатах у дерев
Золотом застигла.

Ой, голубко, не зривай
Ці коштовні шати!
Не спіши-бо, постривай,
Дай запам’ятати!

Дай до Львова довезти
Цю красу чарівну,
Слово дай розповісти
Про морську царівну.