Не ховай свої весни

Не ховай свої весни
Під осіннім покровом,
Не жени їх від себе,
Як зловісні примари!
Привітай Їх чудесним
Дзвоном, піснею-словом,
Ти віддай їм всю силу,
Все натхнення і чари.

Ти сама ще не знаєш,
Може ти і чаклунка…
Зачаруй Їх навіки,
Залиши їх з собою.
І життя з ними поруч
Крокуватиме лунко,
І ніколи вже серце
Не зазнає спокою.

Ти не бійся сум’яття
І не бійся тривоги,
Не заламуй в нестямі,
Не в’яжи собі крила.
Дякуй серцю і долі,
Що широкі дороги
Незборима весна
Лиш для тебе відкрила.

Аеліта

Я виходжу і дивлюсь на небо,
Я виходжу і дивлюсь на зорі;
Чую звернений поклик до себе
У тумані легкім і прозорім.

Я аеліта з літа
Принесла вам щастя,
Принесла вам радість
На многії літа.

Карту неба читати не вмію
І далеких сузір’їв не знаю,
Але поклик я твій розумію,
І пісні вже твої я співаю.

Мені скажуть: це мрія поета
І фантастика несамовита,
Та я знаю – існує планета,
Де співає моя аеліта!

До музи

Попрощайся, музо, з щирою піснею.
Ми підем з тобою стежкою звісною.
Будемо співати пісні переспівані,
Будемо ловити шматки несподівані
Отієї слави, що ходить боса,
Що удень танцює, вночі – голосить.
Будемо кричати, які ми хороші,
Будем лицемірити,
Та… за гроші.
Будем разом красти рядки забуті
І собі кувати з неволі пута.
Попрощайся з піснею голосною.
Якщо хочеш жити – ходім зі мною.

Досить, музо, по лісах гуляти…

Досить, музо, по лісах гуляти
І збирать пташині тріолети.
Вчися, люба. гроші заробляти,
Як це вміли декотрі поети.

Що з того, що ми – обранці долі
І що Божим даром володієм,
Незабаром будем босі й голі,
Якщо заробити не зумієм.

Тож давай, берися за роботу –
І пиши наліво, і направо,
Лиш би в риму – от і всі турботи…
І забудь про оплески і славу.

Вміють вже давно любить за гроші,
Вміють І хвалити, і вбивати…
Тож чи злочин це, моя хороша,
Попросту за гроші віршувати?!

***