О, ні, ні, хороший мій…
О, ні, ні, хороший мій,
Не треба діставать зорю мені із неба
Хай вона для когось ще посвітить!
Скільки ж бо закоханих на світі.
Не зривай мені найкращих квітів,
Бо вони ще в когось на прикметі.
Не даруй вітрів золотогривихі..
Бо ж дівчат багато так вродливих!..
Хай вони живуть собі у казці…
Подаруй мені звичайне щастя… Щонайзвичайнісіньке, земне,
Тим, повір, потішиш ти мене…
Зорею стати я не можу
Зорею стати я не можу,
Земною бути я не хочу.
Твоє чекання розтривожу,
Тобі кохання напророчу.
Тож зупинись в нестримнім леті –
Весна вирує на планеті
І воркування голубине
Над світом лине.
Тобі, єдиному, всміхнуся,
Немов до сонця потягнуся.
Чи засміюся, чи заплачу –
Тобі, єдиному, пробачу.
Тож не лякайся тої миті,
Зависни птахом у блакиті:
Хай воркування голубине
Над світом лине.
Не можу бути я земною,
Зорею стати я не хочу.
Тобі, єдиному, зі мною
Кохання й щастя напророчу.
Повези мене у гори
Повези мене у гори,
Повези мене в Карпати –
Я знайду таке чар-зілля,
Щоб тебе причарувати.
ОЙ, гори мої високі,
Ой, небо моє глибоке,
Як мені причарувати,
Ой, диво моє синьооке.
Я піднімуся на кручі,
Я погляну у долини –
Може, росте десь жар-квітка,
Що на планеті єдина.
Ой, гори мої високі,
Ой, небо моє глибоке,
Нехай мене покохає
Диво моє синьооке.
Помогли високі гори,
Помогли мені Карпати,
Бо сказав мені мій коханий,
Що не треба чар-зілля шукати.
Ой, гори мої високі,
Ой, небо моє глибоке,
Довіку я буду кохати
Диво моє синьооке.
Десь музика грає
Десь музика грає –
У когось весілля.
Там хтось у віночку
Закоханий, ніжний,
І вельон по плечах
Біжить білосніжний…
А тут за вікном
З вітром шепчеться гілля
І серце ридає.
А вітер шепоче:
“Чого ти зітхаєш?
Весілля своє ти давно відгуляла,
Віночок із мірту комусь дарувала,
А музика спала…
Та ти ж пам’ятаєш…
Вернути чи хочеш?”
Весілля не буде…
Без мірту і квітів…
І вельон по плечах не біг білосніжний…
Та поруч був він, найдорожчий і ніжний, –
Найкращий у світі.
Судитимуть люди?…
А ти чи осудиш,
Коханий і милий?
О ні, осудити мене ти не смієш,
Бо любиш, бо знаєш… бо ти розумієш,
Чом вельон по плечах не біг сніжнобілий…
Цього не забудеш.