Зачароване коло

Ненароджені діти
Десь за синьою зорею,
на найдальшій на планеті
ненароджені сплять діти,
що хотіли народитись.
Серед них — великі вчені,
композитори й поети,
співаки найкращі в світі
і прекрасні ерудити.
Їх убили власні мами,
терплячи фізичну муку,
бо аборти — то не жарти,
і нема за них спокути.
І жорсткими думками,
на життя наклавши руку,
їх поставили на карти —
і їм випало: не бути…

Отче наш,
що єси на небі,
нехай святиться
ім’я Твоє….

Помолимося мовчки ми за всіх:
прости нам, Боже, непрощений гріх.
За межою життя земного
сплять вони вічності сном.
А довкола нема нічого,
тільки мертва тиша кругом
Серед мороку і тишини
не прокинуться і не заплачуть.
І сняться їм вічності сни,
що для них вже нічого не значать.
Без пеленок, без колискової
сплять вони вічності сном…
І морок безмежний довкола,
і мертва тиша кругом…

Отче наш,
що єси на небі,
ти прости нам
провини наші…

Помолимося мовчки ми за всіх:
прости нам, Боже, непрощений гріх…
Їм сниться життя тепло,
що встигло до них доторкнутись,
і мамине ніжне лоно…
І хочеться їм посміхнутись
І губи складаються в слово,
та не вміють вони говорити,
не навчаться ніколи ходити,
бо їх не хотіли родити…
Є на те у кожної причина:
не хотіла, не могла, не сміла…
Але це була жива дитина,
ненароджена істота мала.
Ні серед мертвих, ні серед живих, —
У жодних списках тих дітей немає…
Давайте ми помолимось за них.
Хай Бог простить нам,
хай нас не карає.

Отче наш,
Ти, що єси — на небі,
нехай святиться
Ім’я Твоє…

Помолимося щиро ми за всіх:
прости нам, Боже, непрощений гріх…
Смербо на землі нема добра…

Матері
Мамо, подивися, я вже виріс,
А ти мене ховаєш під крило.
Вже-мені пора злетіти в вирій,
Та не пускає рук твоїх тепло.

Колисала ти мене малого
І так хотіла, щоб я дужим був…
Поблагослови ж мене в дорогу
Й хлібину дай, щоб дім свій не забув.

І не треба плакати за мною,
Не додавай у косах сивини.
Як лелеки, прилетять весною,
Усі твої повернуться сини.

Ми всі три повернемось до тебе
І станемо на рідний наш поріг.
І якщо й не прогнівили небо,
Перед тобою неспокутний гріх.

Ти пробач, матусю, за розлуки,
За чекання вічне матерів.
Я твої цілую ніжні руки,
Тобі дарую пісню всіх вітрів.

То благослови ж мене в дорогу —
Це ж твій найменший на крило стає.
До тебе я повернуся, їй — богу!
Хай серце не бентежиться твоє.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seven + 2 =