Провідниця

Провідниця, наче стюардеса,
тільки не злітає в небеса.
Їй звеліли гомінкі колеса
на землі творити чудеса.
Повагом проходить по вагону,
дивиться, щоб все було як слід.
Наче материнська охорона,
береже нас від всіляких бід.
І без неї подорож — не втіха,
з нею поїзд, наче птаха, мчить.
Ходить по вагону тихо-тихо:
може хтось із пасажирів спить.
Затишно і чисто у вагоні,
є і чай, і кава, і вода…
Наче королева у короні,
ходить провідниця молода.

В електричці

Мандрувати — це вже наша звичка,

з нею не розлучимось ми.
Затишна весела електричка,
зустрічі з цікавими людьми…
Втомлена і повна свіжих вражень,
я дрімаю на твоїм плечі.
Навіть наша пісня не розкаже,
де від щастя сховано ключі.
Знаємо про те лиш ми з тобою:
наше щастя в плетені доріг,
і слова, освячені любов’ю, —
це наш талісман чи оберіг.

ІІ.
Дрімаєм в електричці без комфорту,
гугнявить щось невнятно машиніст.
Ми їдем до найближчого курорту,
веземо людям свій талант і хист.
Ми їдемо з концертом… чи ж то треба?..
Негаряча поетеса і кобзар…
Чи для людей веземо, чи для себе
чи кару Божу, а чи Божий дар…
Не жебраки, та, видно, й не артисти –
обоє диваки: і я, і він.
Удома є що пити і що їсти,
а ми все їдем долі навздогін.
І нам не треба зоряної слави,
ні фальшу похвали, ні нагород.
“Ви робите таку велику справу” —
хтось тихо скаже. Це і є народ.
Дорослі, школярі, старі і юні, —
це наші непідкупні глядачі.
Ми їдемо до Вас, і наші струни —
до Ваших душ і до сердець ключі.
Візьміть собі всі нагороди світу
і премії, великі і малі.
А нам лишіть всі оплески і квіти,
бо це найбільше щастя на землі.

Поведи мене, милий, у гори,
В той чудовий непізнаний край,
Де земля до людини, говорить,
Де початок бере небокрай.

Я дістану до неба рукою,
І в блакить його я зазирну
І умиюсь водою гірською,
З неї сили собі зачерпну.

Чарівницею, мавкою стану,
Таємницю підслухаю в гір.
Не впізнаєш тоді ти кохану,
Хочеш вір мені, хочеш — не вір.