Зачароване коло

Як куми черевики купували

Якось мені черевики
намуляли ноги,
так що мусив їх знімати
посеред дороги.
Краще я вже піду босий,
хоч і по болоті.
Дивлюсь — коли такі самі
вже висять, на плоті.
— Ото, — думаю, — напевно,
якийсь бідачисько
пішов босий по болоті.
Видно, йому близько.
А най його качка копне
з тею злодійнею!
Етикетка загранична,
а фігня фігнею.
І свої повісив поряд
для антиреклами
тай послав їх всіх ще далі,
ніж до псьої мами.
Іду й клену всі майстерні
і коперативи,
що такого для народу
взуття наробили.
Іду босий і радій,
що в ноги не тисне.
А тут людей назбиралось,
неначе навмисне.
— Дадьку Петре, чого босі?
Ще й з мене кипують.
— Пропив, — кажу, — черевики —
От і чимчикую.
Воно, звісно, таки втрата,
і таки велика.
Але як же в селі можна
геть без черевика?
На другий день іду знову
щось-таки купити.
Якось воно не пристало
босому ходити.
Назустріч кум. І теж босий.
Теж іде до склепу.
То, виходить, ми обидва
попали в халепу.
Ми обидва посміялись
з нашої пригоди
і по пиву, вихилили
з такої нагоди.
Кум і каже: — Слухай мене,
йдем до секондхенда,
купим собі черевики
із якогось френда.
Купим трохи приношені,
пани невеликі.
Зате добрі та дешеві
будуть черевики.
Там, брат, ходять не те, що в нас,
ти не сумнівайся.
Якщо хто питати буде,
то не признавайся.
Дивлюсь — стоять, виблискують.
Такі, як нам треба.
Продавщиця оченята
опустила з неба.
— Беріть, — каже, — заграничні
і зовсім новенькі.
Кум приміряв. Вона йому:
— Носіть здоровенькі.
А кум мене приспішує
з усієї сили:
— Бери, щоб хто не перебив.
Бач як пощастило.
Кум на мене поглядає,
я дивлюсь на нього.
— Ну, як? Добрі? — запитую.
— Та ніби нічого.
Йдем додому, змовляємось,
щоб таки підлити.
Доки дійшли, то на ноги
не можем ступити.
— Ой, муляє! Хоч знов скидай
посеред дороги.
— Певно, куме, в нас з тобою
неправильні ноги.
— Та чого там неправильні?
І ліва, і права.
То не в ногах, куме, діло —
в черевиках справа.
Бодай тебе шлябан свиснув
з твоїм секондхендом!
Та ще, куме, разом з Вами
та з тим вашим френдом!
Краще, куме, тії гроші
ми були б пропили.
Бо ми собі черевики
знов свої купили.

Як куми депутата обирали

— Виберіте мене в Верховну Раду!
В депутати хочеться — і край.
Запевняю вашу всю громаду,
що тоді для вас настане рай.
Буде ковбаса вам і сосиски,
і “Первак”, дістану курагу.
Голосуйте лиш за наші списки.
І за мене — вашого слугу.
Так вже хочу людям послужити,
аж бажання ті у скроні б’ють.
Отоді вже будете ви жити
краще, ніж в Америці живуть.
Кум Іван, а з ним і кум Микола,
ще старенька жіночка одна,
тихо усміхаючись, спроквола
слухали того балакуна.
— Будуть вам дороги і квартири,
пенсію в долярах вам зроблю.
Може ви мені не ймете віри,
та я всіх вас, виборці, люблю.
Тут бабуся ледь не заридала:
кому — сльози, а кому, бач, сміх.
— Господи, невже ж таки в долярах?
Я ж не розуміюся на них!
— А не оберете — так і знайте:
ані “Первака”, ні ковбаси
вам не буде, навіть не благайте:
не поможе, хоч і не проси.
— Оберімо, — каже кум Микола,
— бо візьме й скасує ковбасу.
— То дурне! От порося заколю —
то, якої хочеш, принесу.
— Що, коли “Первак” він заборонить?
Хоч і магазинський, та шкода.
— Та у мене того самогону…
Пий — не вип’єш. Знаєш, не вода.
Не журися: маєм хліб і сало,
помідори десь там ще були.
На усю б Верховну Раду стало,
якби в гості часом забрели.
— От говорить! Я б так не потрапив.
А обличчя, бач, яке бліде.
Оберем, щоб часом шлях не трафив.
Школа чоловіка, пропаде.
Кум Іван не дав себе просити:
— То нехай. Чи нам не все одно?..
Говорити — не мішки носити.
Он у клубі вибите вікно.
Кум Петро й собі примкнув до спілки:
— Ні, розумний, що не говори…
Хай поставить нам відро горілки —
й оберемо, чорт його бери!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

14 + seven =