Зачароване коло

Поетова слава

Поетова слава нічого не варта,
як карта козирна, мінливая карта:
то світить одна, а то друга вже світить —
у лицарі слави багато хто мітить.
Міняється влада, закони і дати.
Що може поет наперед відгадати?
Начеплять ярлик і — в макулатуру:
без стуку не лізь, мовляв, в літературу.
Візьміть собі славу, візьміть нагороду,
хай лишиться слово моє для народу.
Нехай моє слова не буде багнетом,
а би тільки я залишалась поетом,
Нехай собі влада міняє закони,
а вірші мої не зупинять кордони.
І хтось неодмінно колись, прочитає
Й мене добрим словом, я вірю, згадає.

Перед нами — високі зачинені брами.
Не впізнали мене мої рідні сини.
Плаче муза моя, в секундхендівське вбрана,
І вже я натягнула чужі лахмани.

І доношуєм гордо чужинське лахміття
І ще й тішимося, що його нам дали…
Чи такі ми нещасні вже в білому світі?
Чи дорешти вже все пропили й продали?

Ну скажіть, з чого видно, що ми — українці?
Чи вже нам свого розуму не вистача?
Ходим в домі своєму, неначе чужинці,
І доношуєм речі з чужого плеча …

Перекроюєм мови племен і народів
І вже зовсім, здається, забули свою…
Тільки й того, що маєм нарешті свободу,
У послідженні вмерти у ріднім краю..

Досить, музо, не плач і скидай це манаття,
Будем голі ходить — хай дивується світ.
Бо вже краще ходить, як родила нас мати,
Ніж забути Тараса святий заповіт.

Що кому сниться
Спить опромінений місяцем світ.
Кожен свій сон вибирає собі.
Сниться одному надхмарний політ,
Іншому сниться смачнючий обід.

Декому — гроші у сейфах в мішках.
Декому — дулі навіть у сні.
Дурневі сниться рай у книжках,
Той, про котрий він читав і мені.

А школяреві — що він вже студент,
Іспити склав без грошей і хапуг.
А депутату — що він — президент,
Ловить тихцем недоторканих мух.

Хтось свою пенсію лічить всю ніч,
Бо повернули нарешті борги.
А бізнесмену? Йому ясна річ,
Сняться всю ніч міжнародні торги.

Сниться путанам султанський гарем,
А податківцям — налог з жебраків.
Сниться красуням заманливий крем,
Той, що обмежує кількість років.

Тихо я ночі сказала: “Постій!
Що ти профспілці за сон припасла?”
“Кошик споживчий, що правда, пустий”, —
Ніч відказала і далі пішла.

Я найхитрішою мабуть, була.
І, щоб не снилась усяка бредня,
Спати я зовсім в ту ніч не лягла,
Сни підглядала до білого дня.

Кобзарський майдан

Не мовчіть, кобзарі

Довгі роки недоля шугала над краєм,
Руйнувала безжально чи душу, чи храм.
А бандура живе, а бандура співає,
А бандура сміється на зло ворогам.

Скільки раз кобзарів тих водили на страту.
Та чи стратити можна свідомість і суть?
Знов їх родить земля, і вони, мов на свято,
і веселу, й сумну людям пісню несуть.

Чи лиха над землею, чи світла година,
Кобзарі, пам’ятайте ви свій заповіт:
Кобзи в руки беріть, кличе вас Україна,
Щоб піснями своїми наповнити світ.

Не мовчіть, кобзарі, вам не можна мовчати.
Пам’ятайте покликання горде своє.
Де лунають пісні, там стихають гармати,
І народ розуміє, що він таки є.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nineteen + nineteen =