Зачароване коло

З сумних мелодій

Сумний ангел

А ангели, мабуть, сумують, як люди,
коли залишають навіки того,
кого берегли вони завжди і всюди
від першого крику й зітхання його.

І ходить той ангел, сумний і невтішний,
невидимий, плаче, як люди, як ми.
А світ метушиться, прекрасний і грішний,
із добрими й злими своїми людьми.

Той ангел чекає нової людини,
щоб взяти її під опіки крило,
бо так повелося віддавна й донині,
дай, Боже, щоб так і надалі було.

***
Поверніть мені день вчорашній.
Поверніть мені біль пекучий.
Заберіть собі радість завтрішню
І кінець сумний неминучий.

Не боюся я смерті холоду,
Хоч про неї думаю неохоче.
“Бережіть, — вчили, — честь змолоду”.
Тільки молодість смутку бачить не хоче.

Й добре робить. І я б отак, якби можна,
І в’юнилася б, і летіла.
Тільки вже болить часточка кожна
І душі натомленої і тіла.

Я не можу нічого змінити …

Що судилось тобі від Бога,
Те не можу я відмінити…
І коротка твоя дорога
Коротшає кожної миті…
І квітів від мене не буде
В твоїй останній оселі.
Посумують й розійдуться люди:
Справи в них сумні і веселі.
Розгубили життя ми по світі:
І застільні, і колискові,
Як же виросли наші діти!..
Що шукав ти в житті? Любові?
Я не вірю, ще й досі не вірю,
Що тебе вже не буде ніколи…
Та печаль мою вітер розвіяв…
Тільки в серці нестерпно коле…
Може щось я не так вчинила?..
Може в чомусь моя вина?..
І сльоза по щоці скотилась,
Прегірка та тільки одна…
Хай вона тобі не завадить.
Заховаю її в долоні…
А сльози твоєї зради
Лягли сивиною на скроні.
Я тебе за них не картаю.
Їх давно вже тобі простила.
І небесного тихого раю
У Бога для тебе просила.
Хай вірш цей тобі не заважить,
І слово гірким не буде,
Хай пухом земля тобі ляже
На змучені болем груди.

Грішний вірш

Коли до тебе я прийду, о Боже.
І стану перед праведним судом.
Мені тростина біла допоможе
І виступить моїм захисником.

Я знаю, ти всеблагий і всесильний.
І нарікать мені на тебе — гріх.
Та хтось втішався нашим горем спільним
А ти, о Боже, нам не допоміг.

З тростинками ходили ми по світі.
Сліпуючи, удень, як уночі.
Можливо, ти й допомагав нам жити.
Та мучилися тяжко живучи.

І за чиї гріхи така покута?
Не бачить світа! Ну куди вже гірш?
Чи може то мене лихий попутав.
Що написала я свій грішний вірш.

Я, грішна, дорікать тобі не буду.
Хоч не недіюсь вже потрапить в рай.
Ти, Боже, покарав вже нас без суду.
То ж на суді вже більше не карай.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

eleven + 12 =