Зачароване коло любові

Зачароване коло любові,
що приходить до кожного з нас,
в кожнім жесті і в кожному слові
кожен рік, кожен вік, кожен час…

Зачароване коло зітхання,
зачароване коло розлук
і чекання, чекання, чекання,
ніжний доторк знетямлених рук.

Зачароване коло любові —
найсолодші на світі меди,
найніжніші на світі окови
добровільно береш на завжди.

Зачароване коло обручки,
заметілі весільна фата,
ніжний помах чарівної ручки, —
все це істина вічна й проста.

Все так складно і все дуже просто —
колискові у кожнім роду.
А коли діти дійдуть до зросту,
зачароване коло пройдуть.

Бо нікого воно не минає.
Все правічне завжди нове.
Ну, а той, хто любові не знає,
недаремно на світі живе.

Слід

Коли замовкай пісня,
то відлуння її не зникає,
а висівається квітами,
пшеницею і росою.
Коли догорає кохання,
то слід його, мабуть, не губиться,
а висівається зморшками,
сивинами і сльозою.
Коли відцвітає життя,
то слід його, мабуть, не губиться,
а проростає онуками,
весіллями та обжинками.
Коли відходить людина,
то слід її, мабуть, не губиться,
а залишається пам’яттю
і добрими й злими вчинками.

Корінь родин

Припаду до глибин,
пригорнусь до віків,
до коріння родин
і до сліду батьків.
Припаду до криниць,
до джерел припаду
і у блиску зірниць
свою силу знайду.
Отча земля,
батьківській дім…
Пахне рілля
хлібом святим.
Я не один,
ти не одна,
корінь родин —
в тім таїна.

Поклонюся землі
помолюсь небесам.
На пахучій ріллі
хліб посію я сам.
І родину зберу
з усієї землі,
і той хліб розділю
на святковім столі.
Рідна земля,
отчий поріг
душу зціля,
кличе з доріг.
Я не один ти не одна
ти не одна,
корінь родин —
в тім таїна.

Не цурайся свого роду

Не цурайся свого роду,
Бо твій рід — славетній.
Були в ньому отамани, —
були і поети.
Були в ньому козаченьки,
що ворога били,
були в ньому і дівчата,
що вірно любили.
З твого роду Чураївна,
що пісні складала;
з твого роду Бондарівна,
що честь собі знала.
В твоїм роду були всякі.
Не потурай, друже,
на яничар, котрим мати
і батько — байдуже.
В твоїм роду були зайди,
що світ толочили,
що дітей своїх ніколи
звичаю не вчили.
В твоїм роду були всякі.
І ще можуть бути
Ти не зважай на покручів
і на баламутів.
Таке ім’я звіє вітер —
і воно загине.
Дивись, хлопче, на великих
синів України.
Їх імена випікали
з пам’яті народу,
щоб забув він навік-віки
про свою свободу.
Не випекли бо не змогли,
бо нестале сили.
Вони живуть у нас досі,
Устають з могили.
Воскресають, як воскресла
Вкраїнська, держава.

І не згине наша слава,
козацькая, слава.
Не цурайся свого роду,
бо будеш проклятий.
Краще, думай, як народу
у пригоді стати.
Не дбай собі про багатство:
то таки марнота.
Ніхто тебе не згадає,
хоч би-с був із злота.
Не дбай собі і про славу —
то лукаві сіті,
бо пропадеш, й не згадають,
що ти був на світі.
А народу, прислужися,
скільки маєш хисту,
тоді буде твоє життя
повне духу й змісту.
Не цурайся свого роду,
великого роду.
Не забувай матір свою
і свого народу.