Світ казки
(Трускавецькі мотиви)

В’їжджаючи у Трускавець,
облиш печалі і тривоги.
Гірського вітру посланець
Тебе зустріне край дороги.
І ти занурився у світ,
світ зачарованої казки,
в зелений шум добра і ласки
й забудем, скільки тобі літ,
Тут феї з поглядом ясним
здоров’я в келихах розносять
і так тебе уклінно просить,
щоб випив ти. Тумак, як дим…
У сні до тебе сходять гори,
і ніжні мавки, і чугайстри.
Зриваєш зорі, наче айстри —
і забувається все горе.
Виїжджаючи у Трускавець,
облиш усі свої проблеми.
Тут без доведень теореми
печалі зводять нанівець.
в молодий Трускавець!

Чайка

Сонце дарувало нам тепло,
море — хвилі синьої крило.
Чайка нам махнула з висоти:
забудеш ти, розлюбиш ти.
Я їй не повірила тоді.
Сонце відбивалось у воді.
І, здавалось, буде так завжди:
з тобою я, зі мною ти.
Пролетів не рочок і не два.
Чайко, чайко, ти була права:
хвиля хвилі лине навздогін,
та я сама, далеко він.
Сонце знов дарує всім тепло.
пам’ятаю, як колись було…
Знову лине чайка в синю даль,
та їй не жаль, мене не жаль…

Заснуло місто, рідне і чуже
(Євпаторійські замальовки)

Заснуло місто, рідне і чуже,
і сплять чиїсь надії і тривоги.
А море сон і спокій стереже,
мої далекі і близькі дороги.
За далиною тужать поїзди,
сумує далина за поїздами.
Мене ти більше не чекай, не жди:
розлука простелилась поміж нами.
А сонце залишило в морі слід,
здавалось, море зупинило хвилю.
Прийди до мене хоч на схилі літ
і принеси свою юначу силу.

Прокинеться місто і плесне в долоні
(Євпаторійські замальовки)

Прокинеться місто, і плесне в долоні,
розчинять будинки віконечка сонні.
Віконця — як очі, до сонця всміхнуться:
І біди минуться, і сльози минуться.
Помиряться ті, що колись посварились,
помиряться всі, що повік не мирились,
до сонця всміхнеться травиночка кожна,
у місті такому сваритись не можна.
Тут кожен закоханий тільки взаємно,
і кожному тут відпочити приємно.
Хай всім в тому місті щасливо живеться.
А місто оте Євпаторія зветься.