І я колись була школяркою

І я колись була школяркою
і пустувала, як могла,
Була і легкою, і шпаркою,
і невгамовною була.
Бувало, вчителька аж міниться,
не може слова віднайти:
— Ну як не сором, ти ж — відмінниця!
Як можна так себе вести!
А я собі літала вистрибом,
тягала хлопців за чуби.
І хвилювалась, перед іспитом,
й кричала вітрові: “Люби!”.
І я зустріла хлопця-красеня
і закохалась на весні,
питала в клена і у ясена,
чи любить він мене, чи ні.
Повисли котики на вербиці,
В саду хмеліють солов’ї.
А вже зозулі тій не терпиться
всі роки викувать мої.
Каштани вітру не розказують,
бо вітер все це знає й так,
що я задачі не розв’язую,
а вперше, списую в дівчат.
І знову вчителька — аж міниться:
— Ще треба, — каже, — підрости.
Ну як не сором! Ти ж — відмінниця!
Як можна так себе вести!
А чи сльозою, а чи хмаркою
дитинства спогад проліта…
Була і я колись школяркою…
Гай-гай! Та де вже ті літа!..

До дитячого серця

Для маленької Юлі

І. Летіли лелеки
Летіли лелеки
у краї далекі.
Холодно було,
замерзло крило.
Летіли зовсім низько —
та й поклали Юлю в колиску.
Тато і мала зраділи,
бо дівчинку дуже хотіли.
Стали Юлю колисати,
стали їй пісень співати.
Про півника і Рябка,
про зайчика і цапка,
про котика і осла,
а Юля слухала й росла.

2. Колискова
“Люлі, люлі, люлі!” —
співають для Юлі
і мама, і татко:
“Спи, засни, дитятко!”
А хитрунка Юля
віченьки зімкнула,
нібито заснула.
А сама все чує.
А сама міркує:
“А чи ще співатимуть?
Чи ще колисатимуть?”
А як ніхто не гойдне,
Юля й плакати почне.

3. Можна ще поспати.
Юля прокидається,
Юля посміхається,
до всього дослухається,
до всього придивляється.
Плакати не хочеться —
лежить собі, морочиться.
Котик — на місці,
соска — в колисці.
Татко щось шиє,
бабуся щось миє,
і мама у хаті…
Можна ще поспати.

***
У моєї ляльки
очі, як небо, сині.
У моєї ляльки
в коси заплетена стрічка.
І мою ляльку звати
зовсім не Барбі, не Сінді,
а мою ляльку звати
просто — Марічка.
Гарно як звати,
легко як вимовляти,
любо як вимовляти:
лялька Марічка.
З нею ходимо в гості,
заздрять мені дівчата,
кажуть мені, що такої
ляльки немає ні в кого.
Сукню сама їй шила,
вчилась на ній вишивати,
а вже разок намиста —
просто від свого.
Сукню їй шила,
вчилася вишивати,
а вже разок намиста —
проста від свого.