Дума про славного кобзаря Сарму-Соколовського

Зібралися аж п’ятнадцять бандур
до одної хати,
бо хотіли свого пана-майстра.
преславного кобзаря Сарму-Соколовського
із святом вітати.
Аж що кожна та бандура
одними руками змайстрована-налагоджена,
піснею заквітчана,
соколом увінчана.
“Ой, батьку ти наш, Сармо-Соколовський,
пане-майстре знаменитий,
кобзарю преславний,
та візьми котрусь із нас в руки,
та на голосі зберися,
та до струн доторкнися.
Та згадай молодість свою співучу,
та заспівай пісню-думу невмирущу,
та щоб гори заплакали,
та щоб небо засміялося,
та щоб нашим ворогам в пеклі холодно стало”.
“Гей, молодість моя співуча
в глибоких снігах загубилася,
в сибірській тайзі дрімучій заблудилася.
Та вже ж моя молодість співуча
кінно не приїде
і пішо не зайде,
та вже ж вона, молодість моя співуча,
і з далекого Сибіру
та на рідну Україну
та дороги не знайде.
Та понесе вона мою пісню,
мою думу невмирущу
та по цілому світу
та уславить нашу Україну
і Дніпро широкий,
і козацьку силу
на многії літа”.
Ой, будь славен,
батьку наш кобзарю,
САРМО-СОКОЛОВСЬКИЙ,
ти поміж кобзарями,
і хай твої пісні-думи невмирущі
мандрують віками!
Хай твої бандури звінкострунні.
піснею заквітчані,
соколом увінчані
та й ідуть по світу
та утвердять славу України
та кобзарську думу,
та козацьку силу
та многії літа!

На вічну пам’ять Миколі Сармі-Соколовському

Голови схилили побратими,
смерті і життя збагнувши суть…
Йшли разом дорогами крутими,
а сьогодні вже його несуть.
І дороги ті були тернисті,
і по них ішов він, як по лезу,
та зберіг і помисли він чисті,
свою пісню і свою поезію.

Отче Сармо-Соколовський,
що ти намислив, наш голубе?
Осиротіла бандура,
струни стікають слізьми.
Як же, скажи, нам без тебе?..
Пісне і слово, молю тебе:
ти залишайся із нами,
неба торкнувшись крильми.
Батьку Сармо-Соколовський,
ти ж так любив свою землю.
Чом же від нас ти полинув
в кращі надхмарні світи?
Слово лишив нам і пісню.
Це таїна незбагненна,
Бог її тільки лиш знає.
Знаєш від нині і ти…
Отче наш, славний кобзарю,
біль наш не має межі…
Сиза голубко Варваро,
з Вами ми всі не чужі.
Знаю, розійдуться друзі,
з Вами залишиться біль…
Ви були гордою музою,
в славній його боротьбі.
Мужня і ніжна, як квітка,
Вас не зігнуло життя.
Сиза і вірна лебідко,
шана Вам і співчуття.