НЕСПОКУТНИЙ ГРІХ
Не кривдь слабкого і не бий лежачого,
Не пошкодуй голодному шматка.
Зімліло серце, як таке побачило:
Бабуся хліб бере із смітника.
Чиясь бабуся і чиясь-то страдниця,
А може бути так, що й нічия …
Була б для когось втіха і порадниця,
Але життя віднесла течія
До смітників … І роси з неба капали,
Лишали зорі непомітний слід …
То не роса. То ангели заплакали,
Що та бабуся мерзне без чобіт.
Прийде в самотність пустки незігрітої
І тихо ляже в свій холодний біль.
І не розкаже втомленому світові,
Що важко їй, ще важче, ніж тобі.
І ти, до чого б не була приречена,
Відповідати мусимо за всіх,
Не забувай її життя знівечене.
Це наш вселюдський неспокутний гріх.
ПРОЩАННЯ
Стояли тихі українські ночі.
А мила очі мружила чомусь.
Я все дивився у кохані очі
І думав, що я може не вернусь.
– Прощай, кохана, бо я йду до бою.
І може то вже мій останній путь.
Ми може більш не стрінемось з тобою,
Та ти мене, дівчино, не забудь.
Прощай, прощай, прощай, моя єдина.
Мене не буде, але ти живи.
І якщо ти колись народиш сина,
То іменем моїм його назви.
А коли син твій доросте до зброї,
Скажи йому, аби він теє знав,
Що носиш, сину, ти ім”я героя,
За Україну він життя віддав.
Час промине, і я це добре знаю,
Ти вийдеш заміж – доля вже така …
Лиш про одне я так тебе благаю:
Не йди, кохана, за більшовика.
Я знаю, що війни колись не буде,
Хоч ворог ще не всіх нас подолав.
То може він стріляв у мої груди,
Чи в моїх друзів може він стріляв.
Прощай, прощай, не плач, моя кохана.
Мене не спинить ненависть сліпа.
Ти розкажи, коли мене нестане,
Про нашу славну армію УПА.
Дай поцілую, це востаннє, може.
Прощай, прощай ! Не плач і не журись.
Якщо ми в тім бою не переможем,
То, вірю, переможемо колись.
НАПІЙ, МАТИ, КОНЯ
Напій, мати, коня,
Бо я їду в далеку дорогу.
Проведи до воріт
І святі свої сльози утри.
Я тобі принесу
Свою славу й свою перемогу.
А якщо десь впаду,
То за мною затужать вітри.
Напій, мати, коня.
Дай мені на дорогу хлібину.
Хай чекає мене
Хати нашої рідний поріг.
Якщо скажуть тобі,
Що загинув я за Україну,
Отоді заридай,
Але знай: я однак переміг.
А дівчині скажи,
Хай за мною не плаче даремно,
Хай мене не чека
Вечорами поміж ясенів.
Нехай заміж іде,
А за мене помолиться ревно.
Хай народить дітей –
Гарних дочок, а більше синів.
Але я ще живий,
Повний сили здоров”я і гарту.
І козацька снага
З діда-прадіда в мене ввійшла.
Хай тремтять вороги:
Я життя своє ставлю на карту.
Тільки що там життя ?
Лиш би воля здобута була.
РОСТИ, ДИТИНО
Посміхнулась дитина
У матері на руках.
Це маленька людина.
Вона починає свій шлях.
Схожа на тебе достоту
Та маленька істота,
Те незбагненне диво.
Хай же росте щасливо.
Посміхнулось дитя.
Воно вчиться сприймати світ.
Перед ним – дорога життя,
І на ній воно лишить свій слід.
Посміхнулась дитина.
Вона ще не знає облуди.
Це маленька людина,
Що колись великою буде.
І життя її кличе: – Агов !
Подаруйте їй чисту любов !
Вона ще не знає зневіри
І дивиться так невинно.
Вона ще в добро вірить
І в тебе, людино.