МУХА

 

Це було дуже давно.

Влетіла до хати в вікно

Велика муха – пльоткарка та брехуха.

Летіла та гуділа,

Ніби до всього їй діло.

– У господаря віз без коліс.

А Максимко на грушу заліз.

Сусідські кури у шкоді

На нашому городі.

Господиня ноги мила,

Курку набила,

Глечик розбила.

У господаря коса неклепана,

А ще в нього сапа негострена.

Раптом хтось загукав: – Ось вона !

Хлоп – і мухи нема,

Щоб не кричала дарма.

А може б і досі жила,

Якби мудріша була.

 

ГЛЕЧИК

 

– Що ж ти, кицю, наробила ?

Нащо глечика розбила ?

Що тепер ми мамі скажем ?

Як ми глечик їй покажем ?

Ти стрибала для потіхи:

Тілімбом ! Тілімбом !

А від мами на горіхи

Нам дістанеться обом.

– Няв ! – сказала сумно киця.

– Просто нам не повезло.

Я хотіла подивиться,

Що там в глечику було.

Це цікаво киці кожній.

Чи у тому дивина ?

А що глечик той порожній –

Не моя у тім вина.

Ще й розбився, недотепа !

Горе, горенько моє !

От халепа – так халепа !

Господиня ще й наб”є.

А чого ж ? Набити може.

І ніхто не допоможе.

Я б втекла у своїм горі,

Тільки сніг лежить надворі.

Де сховатись від зими ?

Не побавишся з дітьми.

Ой, біда у мене справжня.

Може б я таки  втекла,

Тільки киця я домашня,

Дуже звикла до тепла.

– Свою маму перепрошу.

Добра матінка моя.

Я скажу, моя хороша,

Що розбила глечик я.

– Що ? Дурити хочеш маму ?

Я цей вузлик розв”яжу.

Перед нею чемно стану,

Все їй чесно розкажу.

Тут у двері подзвонили –

І піднявсь переполох.

– Скажем, кицю, що розбили

Того глечика ми вдвох.

Мама каже: – Добрий вечір !

Ще сказала тихо: – Ох !

– Мамо, ми розбили глечик.

Ми із кицею удвох.

Добра мама не сварила

Ані кицю, ні мене.

– Що ж, буває, – говорила.

– Це в житті не головне.

Прибири того невдаху.

Черепки укинь в смітник.

Натерпілися ми страху,

Та той страх відразу зник.

Киця муркнула щасливо,

Хоч те знала я й сама:

– В тебе мама – справжнє диво.

Більше мам таких нема.

Був такий чудовий вечір:

Сніг блищав, мороз тріщав.

Та про той злощасний глечик

Більш ніхто і не згадав.

 

КИЦЯ ЧЕПУРИТЬСЯ

 

Наша киця чепуриться

Біля дзеркала два дні.

Дуже хоче наша киця

Покататись на коні.

Ми її візьмем з собою,

Як поїдем з татусем.

Покатаємо по полю

Та й додому принесем.

Тільки матінка свариться:

– Все це вигадки твої.

Наша киця чепуриться,

Бо у гості ждуть її.

Ще не бачила такого,

Ще такого не було,

Щоби кицю везли верхи

Чи у поле, чи в село.

Може так перелякатись,

Що й додому не прийде.

Буде дряпатись, кусатись.

Потім хто її знайде ?

Фантазер ти – річ відома.

Ну і далі фантазуй.

Ми лишаємося вдома,

Ти ж собі подорожуй.

Хоч на возі, хоч на санях,

А хоч верхи на коні.

Не до смаку та мандрівка

Ані киці, ні мені.

 

************