ВІРШ ДЛЯ РОЗРАДИ

 

Болить. Я знаю. Довго ще болітиме.

А може й так, що аж до схилу літ.

Омиється душа струмками літніми.

Але не змиє цей глибокий слід.

Так не пектиме, але й не забудеться.

Роки пливтимуть, як стрімка вода.

Щось збудеться, а щось так і не збудеться,

Та ти ще довго будеш молода.

Нічого тут Тобі не можна радити.

Сама вирішуй. Тільки пам”ятай:

Хто зрадив раз, той вдруге може зрадити,

тому ніколи зради не прощай.

Ще буде в тебе і пісень, і музики,

ще будуть в тебе і щасливі дні.

А спогади зав”яже час у вузлики

і повкладає у душі на дні.

Душа болить, коханням розтривожена,

і біль отой здолати мусиш ти.

І пам”ятай: калина приморожена

солодшає, позбувшись гіркоти.

Ти помолись на образи Софіївські –

вони зазнали всього на віку.

Ще будуть роси на каштанах київських

і на твоїм весільному вінку.

 

ЗАПИТАЙ  ПРО  МЕНЕ

 

Запитай про мене

У моєї зірки,

І вона розкаже,

Де мене шукати.

Прийдеш до криниці,

Станеш на узгірку –

Я тебе побачу

Із своєї хати.

Я тебе побачу –

Ніжно посміхнуся,

Подарую сонце,

Подарую квітень

І у сни юначі

Тихо закрадуся.

Хай для мене з неба

Зірка моя світить.

Ясна моя зірка,

Що на весну схожа.

Часом я на неї

Цілу ніч дивлюся.

Та вона в любові

Нам не допоможе.

Я за нас з тобою

Богу помолюся.

 

ПІВОНІЯ ЦВІТЕ

 

Півонія цвіте, така духм”яна,

Це диво, досі ще ніким не займане.

Так хочу я, щоб квітка не зів”яла,

Щоб шепотіла вітру: „Ти впізнай мене !”

– Впізнай мене, –

Шепчу і я з розпукою.

– Впізнай мене !

Та ти того не чуєш.

З солодкою

А чи з гіркою мукою

Свою любов

Ти з іншою святкуєш.

 

 

І нехай сміються з мене друзі,

Що я твоєю радістю багата.

Відкину застереження безглузді –

І стану на сторожі твого свята.

Мене ти не помітиш, не побачиш,

Тобі, я знаю, зараз не до мене.

Ось-ось моя півонія заплаче,

Кохання пам”ятаючи шалене.

– Впізнай мене ! –

Я стану на дорозі.

– Впізнай мене !

Я ж так тебе любила !

Дихнув вітрець –

І пелюстки, як сльози,

Півонія

До ніг тобі зронила.

І знову ти

Нічого не побачив.

На пелюстки

Ступив ти, як на душу.

В житті твоїм

Нічого це не значить.

Тепер вже я

Зійти з дороги мушу.

 

БІЛИМ ЛЕБЕДЕМ ЛІТА …

 

 

Білим лебедем літа

Промайнули,

Наче зорі у криниці

Втонули.

Білим лебедем у вирій

Знялися.

На прощання лиш крильми

Обнялися.

– Ой, куди ж це ви, літа ?

Ой, куди ж ви ?

Залишилися б зі мною

Хоч на тиждень.

Залишилися б зі мною

Назавше.

Летите, мені ні слова

Не сказавши.

А літа собі кружляють,

Кружляють.

Тільки спогади мені

Залишають.

Тільки спогади мені

Зостаються,

А літа мої вже більш

Не вернуться.