Переполох піднявся зранку:
усі шукали полонянку.
– Ну як вона могла втекти ?
Хтось мусив їй допомогти.
Хтось з нею мусив бути в змові.
Не всі ж такі тупоголові,
як сторож цей або Рафат.
А дівка – їй шайтан не брат.
Хтось, може, вирішив продати
та весь бакшиш собі забрати.
Їй хтозна-що пообіцяв
і десь її переховав.
Мав голову він не пусту.
Таку помітиш за версту.
Вона ж красунею була,
безслідно зникнуть не могла.
– Шкода, що я не втяв такого.
Її б для себе, ні для кого
я б не віддав. От мав би … Ах …
Не підказав мені Алах …
Та що тепер вже шкодувати ?
Тепер вже треба міркувати,
як ту гяурку віднайти.
А як знайдуть, то вдруге ти
вже не втечеш, зоря сералю.
Ах, упустив таку я кралю.
Та що ж, не спритний, видно, вже.
Шайтан красуню стереже.
Вона ж не знала добре мови.
Старий був сторож, безтолковий.
– Ні, не виходила, – казав.
– Ніяких не просила страв,
ані напитків, ні пілюлів.
І всі, радесенькі, поснули.
Її ж, немов шайтан злизав.
Вже все довкола обшукали.
Всіх, кого треба, допитали.
Й кого не треба, теж знайшли.
Ось зараз саме привели
хлопчиська, татарча ледаче.
Стоїть і ледве що не плаче.
Очима лупа, щось плете.
То все не те, не те, не те.
Чого до нього причепились ?
Либонь, учора перепились.
Все так безглуздо, все так просто …
Ще не дійшло воно до зросту,
Таке хистке і безтолкове.
Він вчив її, здається, мови.
То й що ? Повчив – та й геть пішов.
От я б її таки знайшов.
Я б кожну мазанку, ліплянку, –
все б обшукав. І ту біглянку
таки б знайшов. Куди ж вона
подітись зрештою могла ?
Ні-ні ! Він зовсім не жартує.
Такий бакшиш того вартує.
Та й справа вже не в бакшиші.
Комусь дістануться шиші,
аби лиш голова вціліла.
Бо тут такеє, бачиш, діло …
Про неї знає вже султан,
про її очі, її стан.
Її чекають у сералі.
А другої такої кралі
отак відразу й не знайдеш.
Так за нізащо пропадеш.
Комусь-таки свербить вже шия,
а доля темні шати шиє.
Когось вже кара не мине.
Алах беріг-таки мене.
А збіса гарне те дівча …
Що там верзе те татарча ?
Піду, послухаю ще зблизька.
От причепились до хлопчиська.
Якби воно, таке хистке,
могло придумати таке,
тоді його хоч у паші …
Чомусь так прикро на душі.
З хлопчиськом тим дурна затія.
Але сказати я не смію
нехай як хочуть … Радий я,
що це турбота не моя.
А не дурне було дівчатко.
І мову знало для початку.
Та тсс ! Продовжують питати
того хлопчиська. – Ну, Рафате …
Скажи, не бійся. Мав би знати
хоч щось про тую колотнечу.
Чи не казала щось про втечу
гяурка та ? – Ні, не казала.
Вона вже й мову трохи знала.
Вона старанною була.
І як вона таке могла ? ..
Вже по-татарськи розуміла,
співати навіть трохи вміла
пісень татарських. О, Алах,
не спритний я в таких ділах.
– Скажи тепер мені, Рафате …
Мені казали, твоя мати,
здається, теж із України ?
І ти у неї син єдиний ?
У нього не було вже страху.
– Єдиний син. Видать, Алаху,
хай буде славен у віках,
бо все в його міцних руках,
так захотілося, щоб я,
зі мною й матінка моя
зазнали горя чималенько.
Та зараз мова не про те.
Так, моя мати з України,
і я у неї син єдиний.
А батько з іменем Алаха,
не знав ні втоми він, ні страху,
міцна була його рука,
упав від шаблі козака.
А та гяурка, щоб ви знали,
коли вже настрою не мала,
на мене гримала, сварила,
по-українськи говорила
і називала бозна-як.
Я все терпів, бо мусив так.
А щоб про втечу – то ні слова.
Якби була така розмова,
про те сказав би кому слід.
Стояв спокійний, але зблід.
– Заприсягнешся на корані ?
– Хоч зараз. В голові туманній
роїлась думка, що Алах –
не помічник в таких ділах.
Але ж за гріх цей не скарає.
Хіба ж він серця сам не має ?
Хіба ж любов – такий вже гріх ?
Тоді карати треба б всіх.
А він хотів ще на корані
в любові клястися коханій.
І засміявся, бо Оксана
не визнає його корану.
– Чого смієшся ти, Рафате ?
– Подумав, як могли гадати,
що я втікачці допоміг.
Я не зумів би і не зміг.
Хоч втеча та не має змісту,
тут треба спритності і хисту.
Її ось-ось, либонь, знайдуть
і, куди треба, відведуть.
Якщо довіри в вас нема,
вона розкаже вам сама,
чи був причетний я до втечі.
Жінки слабкі на тії речі,
коли рятунку вже нема.
Вони повірили йому.
І падав місяць у пітьму,
і снились зорям ясні очі,
чи то юначі, чи дівочі.
Навіщо снились і чому ? ..