ЛАСТІВКИ ПОВЕРНУЛИСЬ
Ластівки повернулись додому
Із далекого теплого краю.
Не знайшли, очевидно, там раю
Й повернулись, долаючи втому.
Їх ніщо не могло зупинити:
Ні вітри, ані холод, ні грім.
Повернулись гніздечка тут звити,
Повернулись, бо то їхній дім.
Сяє вікнами затишна хата,
І від цвіту садки забіліли.
І радіють маленькі пташата –
Повернулись, таки долетіли !
Господиня стоїть край порогу,
В неї усмішка тепла, ясна.
– Повернулись таки. Слава Богу !
О тепер вже нарешті весна.
ПАРУЮТЬСЯ ВЖЕ ГОЛУБИ
– Послухай, любий, це для нас
Дзвенять птахи у високості.
Весна запрошує нас в гості.
Це нашого кохання час.
Он клен закохано тремтить,
А он берізка білокора …
Впізнав себе ? Той клен – це ти.
А я … не та, що була вчора.
Ти придивись. До кіс моїх
Весна торкнулась чарівниця.
А може все це мені сниться ?
Звабливий трунок губ твоїх …
Ходімо в трави, у поля,
У білопінність ту тремтливу,
У нашу ту весну щасливу.
Її дарує нам земля.
Паруються же голуби,
Птахи в”ють гнізда для любові.
І тихий вітер у діброві
Шепоче трепетно: „Люби !”
Й за руки взявшись, наче діти,
Вони пішли у той розмай,
У той зелений сонцеграй,
Щоб злитись з ним і теж радіти.
А там що буде – хто те зна …
Ще може й смуток зі сльозами,
Ще буде осінь із дощами,
Але допоки ще весна …
* * * *
Солов”їна пісня,
Солов”їне небо,
А весна шепоче,
Що кохати треба.
Солов”їна пісня,
Солов”їні ночі,
А в моєї милої
Незбагненні очі.
Очі променисті –
Зіронька з росою.
Не захмар їх, горличко,
Ранньою сльозою.
Очі променисті,
Молоді та чисті,
А весна красується
В зорянім намисті.
Очі – наче небо,
Очі – наче зорі,
А весна красується
У росі прозорій.
ВІД СОЛОВ”ЇВ ДО СОЛОВ”ЇВ
Весна була хмільна і рання,
Принесла зелень для гаїв,
А для дівочого кохання
Подарувала солов”їв.
Вони співали, ляскотіли,
Як щебетали, Боже мій !
Сказати дівчині хотіли,
Що їй не можна вже самій.
Допоки дівчині ще сниться
Хтось на буланому коні,
Під зорі вийшла молодиця,
Щоб доспівать свої пісні.
І дід столітній вийшов з хати –
Йому в ту ніч не спиться, ох …
А скільки міг би він згадати,
Якби з дружиною удвох …
Ніч наполохано зітхнула –
Вітрець пробіг поміж дібров.
Вона сьогодні пригорнула
Чиюсь недоспану любов.
Ніч солов”їна, ніч весняна
Багато знає таємниць.
Чи заворожена, чи п”яна,
Сховала місяць від зірниць.
Відлуння чути серед тиші,
Серед гаїв, серед дібров.
То солов”ї натхненно пишуть
Поему про чиюсь любов.
Весна була хмільна і рання,
Принесла зелень для гаїв.
Так і живе чиєсь кохання
Від солов”їв до солов”їв.
ДОЩ НА БАЛКОНІ
Коли мені сумно,
Коли серце млиться,
Покличу дощ –
І він не забариться.
В мій смуток ввірветься
Мелодія чиста
Й до серця торкнеться,
Весела й врочиста.
Видзвонює дощ
На моєму балконі,
А я йому радісно
Плещу в долоні.
Мені його музика
Сил додає.
А дощ не вщухає,
А дощ виграє.
Коли мене зрадить
Мій любий, коханий,
Гукну для розради
Я дощ весняний –
І він прилетить
На зелених вітрах,
Розвіє мій сум
І розсіє мій страх.
Гука, як хлопчисько:
„Вставайте, соні !
Я зовсім близько,
У вас на балконі.
У коло до танцю
Вас кличу всіх.
Вставайте вранці,
Я дощ, а не сніг”.
Видзвонює дощ
На моєму балконі,
А я йому радісно
Плещу в долоні.
Мені його музика
Сил додає,
А дощ не вщухає,
А дощ виграє.