ВІРШ ДЛЯ РОЗРАДИ
Болить. Я знаю. Довго ще болітиме.
А може й так, що аж до схилу літ.
Омиється душа струмками літніми.
Але не змиє цей глибокий слід.
Так не пектиме, але й не забудеться.
Роки пливтимуть, як стрімка вода.
Щось збудеться, а щось так і не збудеться,
Та ти ще довго будеш молода.
Нічого тут Тобі не можна радити.
Сама вирішуй. Тільки пам”ятай:
Хто зрадив раз, той вдруге може зрадити,
тому ніколи зради не прощай.
Ще буде в тебе і пісень, і музики,
ще будуть в тебе і щасливі дні.
А спогади зав”яже час у вузлики
і повкладає у душі на дні.
Душа болить, коханням розтривожена,
і біль отой здолати мусиш ти.
І пам”ятай: калина приморожена
солодшає, позбувшись гіркоти.
Ти помолись на образи Софіївські –
вони зазнали всього на віку.
Ще будуть роси на каштанах київських
і на твоїм весільному вінку.
ЗАПИТАЙ ПРО МЕНЕ
Запитай про мене
У моєї зірки,
І вона розкаже,
Де мене шукати.
Прийдеш до криниці,
Станеш на узгірку –
Я тебе побачу
Із своєї хати.
Я тебе побачу –
Ніжно посміхнуся,
Подарую сонце,
Подарую квітень
І у сни юначі
Тихо закрадуся.
Хай для мене з неба
Зірка моя світить.
Ясна моя зірка,
Що на весну схожа.
Часом я на неї
Цілу ніч дивлюся.
Та вона в любові
Нам не допоможе.
Я за нас з тобою
Богу помолюся.
ПІВОНІЯ ЦВІТЕ
Півонія цвіте, така духм”яна,
Це диво, досі ще ніким не займане.
Так хочу я, щоб квітка не зів”яла,
Щоб шепотіла вітру: „Ти впізнай мене !”
– Впізнай мене, –
Шепчу і я з розпукою.
– Впізнай мене !
Та ти того не чуєш.
З солодкою
А чи з гіркою мукою
Свою любов
Ти з іншою святкуєш.
І нехай сміються з мене друзі,
Що я твоєю радістю багата.
Відкину застереження безглузді –
І стану на сторожі твого свята.
Мене ти не помітиш, не побачиш,
Тобі, я знаю, зараз не до мене.
Ось-ось моя півонія заплаче,
Кохання пам”ятаючи шалене.
– Впізнай мене ! –
Я стану на дорозі.
– Впізнай мене !
Я ж так тебе любила !
Дихнув вітрець –
І пелюстки, як сльози,
Півонія
До ніг тобі зронила.
І знову ти
Нічого не побачив.
На пелюстки
Ступив ти, як на душу.
В житті твоїм
Нічого це не значить.
Тепер вже я
Зійти з дороги мушу.
БІЛИМ ЛЕБЕДЕМ ЛІТА …
Білим лебедем літа
Промайнули,
Наче зорі у криниці
Втонули.
Білим лебедем у вирій
Знялися.
На прощання лиш крильми
Обнялися.
– Ой, куди ж це ви, літа ?
Ой, куди ж ви ?
Залишилися б зі мною
Хоч на тиждень.
Залишилися б зі мною
Назавше.
Летите, мені ні слова
Не сказавши.
А літа собі кружляють,
Кружляють.
Тільки спогади мені
Залишають.
Тільки спогади мені
Зостаються,
А літа мої вже більш
Не вернуться.