Вже бабуся та з пакунком

Вийшла з магазину.

І поставили слона

Знову на вітрину.

Радий був – забракло слів,

Що бабуся мила

Для онука в подарунок

Інше щось купила.

Засвітили вже і в них

Прибрану ялинку.

Слон хвилюється, притих,

Жде свою Яринку.

А як тільки магазин

На ніч зачиняють,

Всі зіскакують з вітрин,

Наче оживають.

Галасують всі, як ми,

Може ще й гучніше.

– Що ж, побудемо людьми,

Так, либонь, зручніше.

Дехто ноги розмина,

Потира хтось руки.

– Ну й робота ! Ну й нудна !

Хоч вмирай від скуки !

– Барбі, кралечко моя ! –

Клоун ледь не плаче.

– Як тебе кохаю я –

Ти того й не бачиш.

Нас з тобою з дня на день

Можуть розлучити:

Чи тебе, а чи мене

Може хтось купити.

Ти й не дивишся на мене.

За що мені кара ?

– Йди до мавпи. Бач, сумує.

Оце тобі пара.

– Ха-ха-ха, – сміється слон

Й плеще по колінах.

Та звучить вже кселофон,

Чути піаніно.

Заєць бубон в руки взяв –

Зараз будуть танці.

– Веселімось, – хтось сказав,

– Посумуєм вранці.

– Це не мала б я роботи !

Чого сумувати ?

Ні проблем, ані турботи,

Тільки танцювати.

Вибива ведмідь гопак –

Курява аж в”ється.

Крокодил, хоч і хижак,

Але й він сміється.

Черевики зняв ведмідь

І танцює босий.

Раптом півень як гукне:

– Кукуріку ! Досить !

Ще ввімкнули телевізор,

Послухали вісті,

Потім чемно поставали

На своєму місці.

І не знають продавці,

Що приходять вранці,

Як всі іграшки оці

Кружеляють в танці.

Всюди тиша. Все в порядку.

Всі у сторожа ключі.

І кому прийде на гадку,

Що тут діялось вночі ?

І якщо комусь присниться,

Хто б на теє зважив ?

Це маленька таємниця

Наших персонажів.

Підморгнув ведмідь до вовка,

А слонові – мавпа.

І вже зовсім без причини

Вмить погасла лампа.

Барбі щось ніяк не може

Вичавить усмішку:

Їй ведмідь вночі у танці

Наступив на ніжку.

 

 

Вже і свята відійшли,

Коляда заснула.

Де ж та дівчинка ? Либонь,

За слона забула.

Слон стоїть, як і стояв.

Туга серце крає.

Як же він її чекав !

А її немає.

А єхидне мавпеня

Ще й сміється з нього:

– Стій тепер. Дивись щодня

Сумно на дорогу.

 

 

Якось вранці слон її

Здалеку побачив.

У вітрині він стоїть

Й ледве що не плаче.

Роздивилась тут і там.

– Ти ще не продався ?

Певно, ти мене чекав.

От і дочекався.

– Заверніть мені слона, –

Дівчинка говорить.

– Тільки добре заверніть,

Бо мороз надворі.

І сміявся тихо слон

Зі свого пакета.

Це не казка і не сон –

Вигадка поета.