ПОСИДЬМО БІЛЯ МОРЯ

 

(На спомин синові Сашкові)

 

Посидьмо біля моря, любий сину.

Ти молодий, у тебе є ще час.

Життя потрохи забирає силу,

Нічого не лишає про запас.

Старію. Хоч старіти і не хочу.

Та що поробиш, як такий закон.

А море диха, хвилею хлюпоче.

З правіку … і не знає заборон.

Не хочу твою усмішку смутити,

Тому й мовчу про все сумне й буденне.

Колись без мене будеш тут сидіти.

З дружиною, з дітьми, але без мене …

Так само буде море хлюпотіти,

Те саме море, вічне і нове,

І біла чайка у небеснім світі,

Чи то летить, чи може вже пливе.

Задумаєшся, може, на часину

Й мене згадаєш. А можливо й ні …

Не треба сумувати, любий сину.

Ти посміхнися здалеку мені.

З правіку сонце сходить і заходить,

І море котить хвилю до зорі.

Так повелося: від дітей відходять,

Лишаючи молитву, матері.

Ти можеш щастя і багатство мати,

І синє море, й небо голубе.

Але ніхто, мій сину, так, як мати,

Ніколи не любитиме тебе.

 

 

 

НА ДОБРАНІЧ,  МОРЕ !

 

 

Вечірнє море розстелило хвилі,

Готуючись вкладатися до сну.

І спогади навіювало милі,

І сонцю слало усмішку ясну.

Заходить сонце. На добраніч, море.

Ми вранці знову прийдемо сюди.

Співають хвилі колисанку. Вторить

Їм теплий вітер на усі лади.

І берег обійма бентежну хвилю,

І люди зачудовано мовчать.

Така краса. І голову я хилю,

І галасливі чайки не кричать.

Ходімо спати. Море хай спочине,

Бо натомилось за ціліський день.

Хоч хвилюватись і нема причини,

Не доспівали хвилі ще пісень.

Ходімо спати. Море, на добраніч.

Нехай тобі насняться гарні сни.

Сміється море, і сміється далеч,

Сідає сонце. Люлі, лю … засни …

 

ПРОЩАННЯ З МОРЕМ

 

 

Не сумуй за мною, море.

Я приїду ще колись.

Ти відкинь печаль і горе,

Посміхайся й веселись.

А за мною хвиля бігла,

Тепла-тепла, навздогін.

І кричала чайка біла,

І услід дивився він.

Не дивися, мій хороший,

Не зупиниш ти мене.

Закінчились в мене гроші,

І розлука не мине.

Все так просто і банально,

Прагматично, аж до сліз.

Море лащиться прощально,

А мені вже сниться ліс.

Ця розлука не навіки,

Та на серці ревний жаль.

Хай несуть до тебе ріки

Води чисті, мов кришталь.

Ти не гнівайся штормами,

Зла нікому не роби.

Хай залишиться між нами

Теплий відгомін журби.

Чайка в розпачі кричала,

В хвилю билася крильми,

А здалека, з-за причалу

Наближалися шторми.

 

 

КОЛЬОРИ

(для дітей і про діией)

 

 

КОЛЬОРИ

 

Усе на світі має кольори.

Трава зелена і блакитне небо,

Русявий чубчик на голівці в тебе,

Жовтаве сонце дивиться згори.

Сріблясті павутинки восени,

Багряне листя і червоні ружі,

Бувають навіть кольорові сни,

У молодих. А у старих … не дуже …

У чорний колір вбралася печаль,

Розлука одягнула колір жовтий.

Куди б не їхав і куди б не йшов ти,

Скрізь за тобою сивий мамин жаль.

Тривога має колір сивини,

А щастя всяких кольорів буває.

Усе на світі має кольори,

Лише байдужість кольору не має.

І що ти там мені не говори

Про будні і про ювілейні дати,

Усе на світі має кольори.

Ти мусиш те, дитино, пам”ятати.

 

ТАЄМНИЦЯ

(внучці Юлі)

 

У моєї внучки

є вже таємниця,

бо з її кишеньки

стала цукерниця.

Заховала цукру

грудочки маленькі

дівчинка на потім

у свої кишеньки.

Здивувався тато,

здивувалась мама:

звідки у дитини

платтячко у плямах ?

– Пляма ця від меду,

друга – від малини,

а оця, найбільша, –

від ягід калини.

Каже мама доні:

– Треба вже попрати.

Хто ж таку бруднулю

Буде поважати ?

Мама плаття в воду –

доня заридала,

бо вона забула,

а тепер згадала.

– Що з тобою, доню ?

Йди собі та й бався.

– Разом з моїм платтям

цукор мій поправся.