Виклик долі

ВЕСНЯНІ АКВАРЕЛІ

Не питайте мене
Не питайте мене, що зі мною.
Я закохана разом з весною!
Дивна радість охоплює душу –
І про весну співати мушу.
Про ясний небозвід над полями
І про землю, що пахне хлібами,
Про веснянки, барвінком обвиті,
І про руки такі працьовиті.
Березневе зрадливеє сонце
Заглядає до мене в віконце!..
Вірю: радість, що прийде з весною,
Назавжди залишиться зі мною.
Теплий, лагідний вітер квітневий,
Розпаливши рум’янець рожевий,
Затихає, як пісня несміла,
Що кохання збудить не зуміла.
Травень тихо про щастя шепоче,
Заманити у мрії так хоче,
Наче милий цілує обличчя,
В далечінь невідомого кличе.
Жити б вічно під небом блакитним,
Жартувати, сміятися з квітнем,
І весняної теплої ночі
Все дивитися б милому в очі.

Співай веснянку
Ось і твоя любов прийшла.
Чого шукала, те й знайшла,
І сняться не дарма тобі
Щоночі очі голубі…
Так зустрічай свою весну.
Чого сумуєш – не збагну.
Співай веснянку, йди в танок,
Сплети з пісень собі вінок.
Хай зрозуміє цілий світ,
Що ти в розмаї дивних літ,
Тобі співають солов’ї,
Що мрії здійсняться твої.

Весна
Розбивши дзеркало льодів,
Вона вмивалася в струмку…
Берізку пестила струнку…
І сніг боявсь її слідів.

Чорнів і танув, і зникав,
В ярах ховався боязко,
І ліс красуні дарував
Букети перших пролісок.

Вітали щебетом пташки
Діброву розвеселену.
Сміялись, сяяли стежки
Так весело, так зелено.

І вітер пісню їй співав
Про теплі ранки росяні,
Сухе їй листя дарував,
Приховане від осені.

Та не дивилася вона
На ті дарунки вітрові,
Бо то була сама весна,
Що посміхалась квітневі.

А квітень жартів не любив
З снігами та метілями:
Красуні він стежки стелив
Все квітами та зіллями.

Сади розкрили першоцвіт,
Ще сонцем не цілований.
Пишавсь, буяв весь білий світ,
Прекрасний та здивований.

Квітневий вальс
Квітень землю підійма до сонця.
А вона під променем пестливим
Простягає пагілля зелене,
Мов ручата матері маля.
Світить радість з кожного віконця,
В кожнім серці сміх дзвенить щасливий…
І той промінь лащиться до мене,
Бо для нього я – також земля.
Бо і я – крихтинка того світу,
Що в землі бере корінням соки,
І мені життя дарує весни
І цвітіння нездоланих сил.
І мене отой бентежний квітень
Підійма у зоряні висоти
І сміється, наче мій ровесник,
Що на вальс несміло запросив.
Я пливу у вальсі над землею
Під пташині здружені оркестри.
І вальсують і сади, і плеса,
І мене вітають журавлі.
Пахне сонцем, хлібом і ріллею…
І моїй планеті заздрить всесвіт,
Бо немає в ньому кращих весен,
Ніж на нашій сонячній Землі.

НІЧНІ ЕТЮДИ
І
Вітер колише зорі,
Вони мружать очі
Й тихо питають у ночі:
“Чи можна заснути?”
Квіти шепочуть у сні:
“Ні! Ні!”
Вітер колише, колише,
Сонно наспівує тиша:
“Засни…”
А по долинах і по горах,
По неосяжних просторах
Бродять мандрівники-сни…

ІІ
Небо до землі хилило зорі,
Вітер цілував і пестив трави,
І, накрившись віттям яблуневим,
Спала хата в пахощах троянд…
Вишива небачені узори
Серпорогий променем ласкавим…
І не знать, кому їх береже він,
І не знать, для кого він сія.
Ніч дарує смуток і розраду:
Спи і сни коханої обличчя.
Трави шепчуть: “Згадуй, згадуй, згадуй!..”
Квіти просять: “Тихше, тихше, тихше…”
Плач і смійся, і люби – будь ласка,
І минулі дні до себе клич…
По землі, мов чарівниця з казки,
Бродить ніч…

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

nineteen − two =