РЯДКИ ДЛЯ МОЇХ СИНІВ
***
Котик на кухні сметанку лизав,
А Саша побачив і мамі сказав.
Мама до котика віник взяла –
Котик розсердивсь і втік зі стола.
Жаль стало Саші кота-пустинця –
Краще б сметанку він з’їв до кінця.

***
– Хто це стука пальчиком
у моє вікно?
– Спи, дитя, це дощик
йде уже давно.
– Хто це хлюпає босоніж
по калюжах прямо?
Хто це, хто це, мамо?
– Спи, дитя, це дощик
ніженьки полоще.
Спи, це дощовиця
вранці чепуриться.
Ходить дощ по траві,
носить ківш на голові.
А в ковші – водиця,
щоб росла пшениця,
І жита, і картоплі, – все, що квітне на землі.

***
Ходить ніч по берегах,
Сушить коси по лугах,
Тернами розсічує,
По садках розвіщує.

На креслаті ясени
Почіпляла диво-сни.
Розсіває сни, мов мак:
Вибирай собі на смак.

А як ранок надійде,
Туман в коси заплете
Й помандрує з зорями
По світах незораних,
Назбирає снів в запас
Та й повернеться до нас.

Ромашка
Було важко йти – і я втомився,
На ромашку білу задивився.
Сонце нею милувалося теж.
Де таку красуню ще знайдеш?
А ромашка в білому убранні
Усміхалась ніжно сміхом раннім,
Шепотіла в гомоні трави:
“Ти зірви мене! Зірви! Зірви!”
Вітер, пахощами захмелелий,
гладив, пестив це біле диво.
Я ж дивився на неї звеселений
І від того ставав щасливий.
І зникали і смуток, і втома,
Накопичені в серці з роками…
Пахло теплим і затишним домом.
Пахло маминими руками.
І згадалась дитинства казка,
Я ношу її завжди з собою,
Чи не ту чудодійну ромашку
Цілющою звали травою?..

Хтось сказав лелекам
Хтось сказав лелекам
У краю далекім,
Що на нашій землі
І дорослі, й малі
Зустрічають весну.
Пробудились зі сну
Всі річки і ставки,
Що уже ластівки
У гурті гучному
Рушили додому.
що тут галасу було!
Хтось вже пробував крило…
Хтось вже силу міряв,
Дехто ще не вірив:
Може б почекати,
Може б розпитати.
І кричить лелеченя:
“Не чекатиму ні дня!
І само в дорогу
Вирушу, їй-Богу!”
Найбільш статечні та обачливі,
Спокійні, мідрі, передбачливі,
На перед виходили,
Крилами розводили:
“Що ж поробиш з нетерплячими,
Молодими та гарячими!
Нам теж додому хочеться,
Аж голова морочиться.
Та хто того не знає,
Як іноді буває:
Прилетиш – а там засніжено,
Запорошено, наїжено,
Там і голо, там і холодно,
Там і порожньо, і голодно…”
Знов гука лелеченя:
“Хто тут паніку зчиня?
Це кому не сором
Із таким докором?
Біля лісу, біля річки
Нас чекають годівнички,
Бо у кожному дворі
Є в нас друзі – школярі!”
Вище всіх злетів вожак
І промовив гучно так:
“Годі галас вам зчиняти:
Слухайтесь лелеченяти,
Бо воно через роки
Виб’ється у вожаки:
Буде вести зграю
До рідного краю.
Зараз всім відпочивати,
Бо ранесенько вставати.
На зорі у добру путь
Вірні крила понесуть
Крізь тривогу й втому –
До рідного дому!..”