Виклик долі

ІІІ
Ще спить земля,
І квіти сплять,
І трави сплять,
І шуми сплять.
Не спить лиш тишина,
Людина і весна.
Весна спішить у далі,
Людина плавить сталі,
Людина світить зорі,
Людина йде в дозорі,
А тишина
Іде в поля
І родить шум…
Ще спить земля…

ІV
Ще сплять ранкові роси,
Не збуджені вітрами,
Ще сплять дівочі коси,
Обвиті диво-снами,
Встав ранок, розганяючи пітьму,
Бо починати день вже час йому.

ОСІННІ МЕЛОДІЇ

До побачення, літо
1.
Попрощались з літом журавлі,
Помахали крилами землі
І в чужі полинули світи,
Щоб весну на крилах принести.

Приспів:
До побачення, літо,
Ти приходь до нас знову.
До побачення, літо,
Ти принось нам тепло.
Дай усмішку останню
Журавлям на дорогу,
Щоб не в’януло з туги
Журавлине крило.

2.
Відшукаю осінь у гаю,
Подарую пісню їй свою,
Розпитаю про її печаль,
Може, їй також за літом жаль.

(Приспів).

3.
Засмутила осінь всі гаї,
Літом пахнуть кучері твої.
Неба голубінь в твоїх очах,
Сонячне тепло в твоїх руках…

(Приспів).

Казка про осінь
Прийшла до людей осінь.
Задзвонила плодами спілими,
Засміялася жовтим листом,
Потім все перефарбувала
і зробила казково-гарним
Сад, і ліс, і струнку берізку,
Що росла одинцем у полі.
Та зірвався бешкетник-вітер,
Став зривати він шати коштовні.
Він безжально кидав їх долі
На сумну похололу землю.
І задумала виткати осінь
Дивовижно-небачений килим,
Щоб укутати землю дбайливо,
Захистити від лютих морозів…
І надбала вона срібла-пряжі,
І в далекі пустилася мандри:
Переміряти землю хотіла,
Щоб завершити задум свій певний.
Засміявся гульвіса-вітер.
Ухопив дорогу він пряжу
І почав прикрашати віти.
Він жбурляв тонко прядені нитки
На проспекти, на перехожих,
А вони дивувалися щиро,
Хто добро так безгосподарно
Розкидає по всіх оселях.
Повернулася втомлена осінь
І, побачивши пустощі вітру,
Заломила в нестямі руки,
Дощані розпустила сльози.
Довго плакала так, журилась
І про жаль свій казала вітам…
Потім, тихо зітхнувши, зібралась
І холодну покинула землю,
Де зустрів її так негостинно
Невгамовний бешкетник-вітер.

Сльози осені
Сумно плакала осінь,
І на сльози її
Гомінким стоголоссям
Відзивались гаї.

Пишне листя жовтіло,
Вітром змучене вкрай,
І чомусь шепотіло
Своє тихе: “Прощай”.

З неба падали сльози
І текли по гіллі…
Скоро прийдуть морози –
Довго спати землі.

Замріяна осінь
Замріяна осінь листочками бавиться,
Жбурляє каштани мені навздогін.
З дощами жартує, і з бурями свариться
Й шепоче мені: “Це не він, це не він!”
А вулиці міста на свято мов прибрані,
У небі лунає пташок передзвін…
Тут ходить мій милий, жаданий, невпізнаний,
А осінь своє: “Це не він, це не він!”
Ти кинь пустувати, бешкетнице-осене,
Його я знайду, неодмінно знайду.
Кохання вже стука в віконце зарощене
На щастя обом чи мені на біду.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 − seven =