Поклонюся землі

Наймолодший син Сашко (1979рік)
пав у дію. Аякже. „Я була татом і мамою в одній особі” — ніби виправдовуючись,
пояснює вона. Так плили дні за днями, роки за роками. Старший син став пілотом-
вертольотчиком, середній — торговим
агентом. Обидва поженилися, завели власні сім’ї та вилетіли з матусиного гнізда у
широкий світ. В хаті залишилася одна Тетяна з наймолодшим сином Сашком, її
любимчиком.
Правда, вона ніколи не замикалася в сімейному колі. Весь час працювала вчителькою,
писала (і досі пише) статті в газету для інвалідів „Повір у себе”, 33 роки співала в
ансамблі сліпих „Струмочок”, ходила на концерти, в туристичні походи, побувала на морі.
Звільнившись від сімейних турбот і маючи більше вільного часу, Тетяна повернулася до
любові своєї молодості — поезії. Кілька її віршів редакторка Юлія Бірюкова у 1995 році
передала по Львівському радіо. І сталося чудо, яке лише в казках трапляється. Вірші
Тетяни почув сліпий бандурист Лайош Молнар, угорець із закарпатської Берегівщини.
Вони його буквально заворожили. Посередництвом радіо він зв’язався з поетесою, кілька
її віршів поклав на музику та залучив до свого репертуару Будучи вдівцем, Лайош восени
того ж 1995 року одружився ‘з Тетяною.
Поселившись на її квартирі, він віднайшов її давно забуті зошити з

Сашко (перший зліва) в день свого двадцятиліття з мамою і братами у рідній хаті.

Тетяна Фролова в розмові з М. Мушинкою (1998 рік)

віршами, писаними крапками. Дав їх переписати на машинці і, здобувши від спонсорів
невеличкі кошти, заніс до друку. Отак у 1996 році появилася перша збірка Тетяни
Фролової „Виклик долі”, що в ній опубліковано 70 віршів незвичайної поетичної сили. Ця
збірка вразила мене до глибини душі, перш за все, патріотизмом, щирістю розповіді,
багатогранністю та… кольоритністю. Кілька віршів з неї, з біографічною довідкою про
поетесу я подав на сторінках пряшівського журналу „Дукля” (1997, 4, 77-79). Мою
прихильну рецензію на збірку опублікував львівський „Дзвін” (1998, 4. — „Вірші, писані
крапками”).
На жаль, з боку офіційної критики України поетичний дебют —
збірка Т. Фролової — залишився майже непоміченим. Невтомний Лайош роздобув кошти
для видання другої збірки своєї дружини — „Повінь” (Львів, 1997), яка містить 63 вірші та
дитячу п’єсу „ Ой, хто, хто
Миколая любить”.
Між часом мені пощастило особисто познайомитися з цією незвичайною парою зрілих
молодожонів, закоханих у поезію та музику. Вони майже щотижня влаштовували
концерти у школах, на заводах, підприємствах, в будинках культури, старечих домах і
скрізь знаходили вдячних слухачів. Разом видали навіть аудіокасету „Аеліта”з піснями
Лайоша і супровідними віршами Тані. Побував я на їх скромній квартирі та переконався,
що краса і поезія у них пульсує не лише в книжках та на сцені, але й у сімейному
середовищі. Пані Тетяна виявилась

чудовою розповідачкою. Вже під час першої зустрічі з нею у 1997 році я заохочував її
покласти свої спогади на папір.
В часі свого кількатижневого перебування у Львові восени 1998 року я зустрічався з пані
Тетяною кілька разів і мав змогу ближче вникнути у спосіб її літературної творчості, який
суттєво відрізняється від способу творчості зрячих письменників.
Пише вона азбукою Брайля вручну, бо машинка для неї — недоступна розкіш. Написане
багато разів перечитує (кінчиками пальців), виправляє, потім диктує друкарці, яка у свою
чергу перечитує їй написане. Знов виправляє, поповнює, поки не доб’ється остаточної
редакції. Нікому іншому вона вже не дозволяє редагувати свої твори, хіба що чоловікові
Лайошові, який є для неї найбільшим авторитетом.
Все це коштує великих зусиль та немалих грошей, бо друкарці треба готівкою платити не
лише за кожну годину, проведену в її хаті (2 гривні), але ще й за транспорт. І все це з
мізерної, до того ще й нерегулярної платні (Тетяна й досі працює учителькою в заочній
школі для сліпих та слабозорих) і невеличкої інвалідної пенсії (70 гривень у місяць).
Нестача коштів сповільнює її працю. Якби не наполегливість і винахідливість чоловіка
Лайоша, вона навряд чи дала б собі раду. А в запасі у неї є вже дитячі оповідання, казки і
нові вірші.
Рукопис третьої поетичної збірки Тетяни Фролової під назвою „Солоспів”,
„самвидавець” Лайош Молнар прислав мені для внутрішньої рецензії у Пряшів. Мовляв, з
позитивним відгуком закордонного

Зустріч з
поетесою
Тетяною
Фроловою
у Львівській
середній школі
№11.
Праворуч:чоло-
вік Лайош
Молнар
(1997рік)

критика легше буде роздобути кошти для видання книжки. Я не міг не похвалити її новий
твір, бо це був і справді несподіваний вибух нетрафаретної громадської та інтимної лірики
— саме тих ділянок, яких так бракує сучасній українській літературі. І Тані, і Лайошу моя
рецензія сподобалась і вони залучили її як післямову до „Солоспіву”.

Ансамбль „Струмочок” на презентації книжки Т. Фролової „Солоспів” у Львові (1999 рік)
Час від часу вони телефоном повідомляли мене про хід видання книжки, головним чином,
про те, скільки грошей ще потрібно роздобути, аби видати її. З кожним дзвінком сума
зменшувалася і наприкінці грудня м. р. шикарна книжечка в кольоровій обкладинці
побачила світ.
Третя збірка — більша від двох попердніх. На 120 сторінках вона містить 87 поезій,
створених в останньому періоді. Отже всі вони є сучасними віршами — поетичним
відгуком авторки на злободенні громадські події. Це — думки і переживання людини, якій
не байдужа доля України.
Три поетичні збірки Т. Фролової — це неабиякий вклад в сучасну
українську літературу. Причепливий критик знайде в них ряд недоліків: там рима
заскрипить, там кількість складів у вірші не та, там з ритмікою щось не в порядку… Та її
вірші писані не для вишуканої критики, а для масового читача. Вони прості-простесенькі,
зрозумілі кожному і саме ця простота найбільше приголомшує читача. Не позбавлені вони
глибокої філософської думки, та ангажованого українського кольориту. В тому
відношенні вони перегукуються з віршами великого Тараса Шевченка та поезією сліпих
кобзарів. Тетяна ніби взяла кобзу з їх рук і заграла на ній по-новому, по-сучасному. Титул
кобзарка

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

ten − seven =